Канада втрачає контроль? У 2026 році закінчаться мільйони дозволів

У 2026 році в мільйонів людей у Канаді з тимчасовим статусом закінчаться дозволи на перебування і роботу. І ключове питання — що буде далі: експерти сумніваються, що всі справді поїдуть. На тлі обмежених квот на постійне резидентство країна може отримати зростання кількості людей без документів і додаткову напругу в містах, де тимчасових жителів особливо багато.
Абхішек Пармар живе у Віндзорі вже понад шість років і за цей час встиг «вкорінитися» в регіон Віндзор—Ессекс. У 2019-му він приїхав з Індії навчатися на програмі з технології машинобудування в коледжі St. Clair. За його словами, навчання і життя в Канаді обійшлися йому більш ніж у 80 тисяч доларів. Після коледжу він влаштувався в автопром — на підприємство в Ла-Саллі.
У 2024 році Пармар подав заявку на ПМП за однією з онтарійських програм, прив’язаних до працевлаштування. Але далі все посипалося. Він розповідає, що його звільнили після новин про тарифи. Перейшов до іншої автомобільної компанії у Віндзорі — і за кілька місяців знову втратив роботу з тієї ж причини. Коли знайшов схожу посаду втретє, з’ясувалося, що шлях до ПМП за обраною програмою фактично закритий: заявка була «прив’язана» до попереднього роботодавця.
Дозвіл на роботу у Пармара закінчується в середині березня. Разом із ним на паузу стали й плани — зробити Віндзор постійним домом, відкрити бізнес, купити перше житло в Канаді.
Цифри, які наводить Міністерство імміграції, біженців і громадянства Канади (IRCC), виглядають так: минулого року термін дії дозволів закінчився у 1,49 млн тимчасових резидентів. У 2026-му закінчується ще у 1,4 млн — тобто 2,9 млн за два роки. Важливо: ці дані не включають власників навчальних дозволів і продовження навчальних дозволів. Із тих, у кого документи закінчуються у 2026 році, 55% припадає на період до червня.
При цьому «вхід» у постійний статус залишається вузьким. IRCC повідомляє, що минулого року було доступно 395 тисяч місць для отримання ПМП, а у 2026 році планується 380 тисяч. Навіть якщо частина тимчасових резидентів зможе перейти на постійний статус, щонайменше 2,1 млн осіб залишаться з простроченим або таким, що спливає, статусом.
Пармар каже, що чіпляється за будь-які законні варіанти: нещодавно складав тест з англійської і, як багато приїжджих, активно вивчає французьку — в надії посилити профіль. Якщо легалізуватися не вийде, він розглядає повернення до Індії та подання на ПМЖ звідти. Ще один варіант — спробувати продовжити дозвіл на роботу.
В IRCC у письмовому коментарі підкреслюють: тимчасові резиденти зобов’язані дотримуватися вимог Закону про імміграцію та захист біженців і повинні покинути Канаду після завершення дозволеного строку перебування. Сам по собі тимчасовий статус не є обіцянкою постійного.

Якщо статус усе ж втрачено, іноді його можна відновити: за правилами на це дається 90 днів з моменту втрати. Але реальна картина щодо тих, хто залишається без документів, розмита — міністерство зазначає, що таких людей складно порахувати, тому що вони намагаються не привертати уваги зі страху депортації. Дослідження, на які посилається відомство, називають діапазон від 200 тисяч до 500 тисяч недокументованих мігрантів.
У плані рівнів імміграції на 2026–2028 роки IRCC заявляє, що після 2027 року прийом постійних жителів залишиться нижче 1% населення, а частку тимчасових резидентів хочуть знизити до менш ніж 5% населення до кінця 2027-го. Відомство пояснює це прагненням «повернути контроль» над системою та відновити баланс і стійкість, не відмовляючись від гуманітарних зобов’язань.
Імміграційний юрист із Торонто Лу Янссен Дангзалан вважає, що ставка влади на те, що люди з дозволами, термін дії яких спливає, «просто поїдуть», є надто оптимістичною. За його словами, багато хто роками сприймав Канаду як країну, де отримати ПМП порівняно просто. А тепер частина людей, які продали майно вдома або залізли в борги заради переїзду, може спробувати залишитися нелегально.
Юрист посилається на статистику Агентства прикордонної служби Канади: у 2024–25 роках із країни було видворено понад 18 тисяч осіб — майже 400 на тиждень — за витрат 78 млн доларів. Більшість депортованих становили шукачі притулку, яким відмовили у статусі біженця. Але повторити щось співставне за масштабом щодо 2,1 млн осіб, підкреслює він, адміністративно нереально — і загалом це буде «вкрай болісний» процес.
Імміграційна консультантка з Віндзора Аманжит Каур Верма, засновниця Earnest Immigration, також говорить про різке зростання конкуренції за ПМП. За її словами, охочих стало «експоненційно» більше, і в якийсь момент «цифри просто не сходяться» — а потік заявників, ймовірно, буде лише зростати.
Верма додає: багатьом тимчасовим резидентам «продали» образ канадської мрії, але не пояснили достатньо чітко, що постійний статус — це не гарантія, а привілей. У Віндзорі—Ессексі, каже вона, зараз величезний попит на консультації, і нерідко люди приходять, коли до закінчення терміну дії документів залишається місяць або два. У відчаї деякі всерйоз розглядають відхід «у підпілля», хоча сама Верма та її команда переконують клієнтів не робити цього.
Як зазначає CBC News, Верма вважає, що владі варто сильніше зосереджуватися на заявниках, які вже перебувають у країні, щоб дати тим, хто готовий працювати й підтримувати економіку, більше можливостей легалізуватися законним шляхом.
Історія Пармара та оцінки фахівців сходяться в одному: 2026 рік може стати серйозним випробуванням для всіх — і для людей, у яких закінчуються дозволи, і для держави. Владі доведеться одночасно знижувати частку тимчасових резидентів і керувати наслідками для ринку праці та місцевих громад, де таких жителів особливо багато.