Канада змінює правила надання притулку: кому закриють шлях до IRB

Міністр імміграції, біженців і громадянства Канади Лена Метледж Діаб запевняє: правки в систему надання притулку «підуть заявникам на користь». Юристи та правозахисники відповідають інакше — за їхніми словами, законопроєкт C-12 ризикує розділити прохачів захисту на «перший» і «другий» сорт.

Суперечка розгорілася навколо ініціативи C-12 щодо кордону та імміграції. Ключова ідея — закрити доступ до розгляду в Раді з питань імміграції та справ біженців (Immigration and Refugee Board, IRB) для людей, які вперше приїхали до Канади понад рік тому. IRB — головний незалежний орган, який розглядає такі справи.

Замість IRB цій групі запропонують іншу процедуру — оцінку ризиків перед висилкою (pre-removal risk assessment, PRRA). Зазвичай PRRA застосовують уже «на фініші», коли людині відмовили в притулку і вона намагається зупинити депортацію.

Canadian Bar Association та Amnesty International попереджають: це схоже на дворівневу систему, де частина заявників може залишитися без гарантованого очного слухання. Особливо вразливими, вважають критики, виявляться люди, чиї історії важко «упакувати» в документи — наприклад, представники ЛГБТК+ або ті, хто пережив домашнє насильство.

Виступаючи у четвер у сенатському комітеті з соціальних питань, Діаб наполягала: PRRA існує десятиліттями, і механізм збираються посилити. За словами міністерки, якщо з матеріалів одразу видно, що людині потрібен захист, рішення можуть ухвалити швидко й без зайвих етапів.
«Є ситуації, коли за самими документами видно, що люди повинні залишатися. Таких ми відкладемо вбік. Вони отримають “так” від PRRA одразу, замість того щоб проходити через інші етапи», — сказала Діаб.

Міністерка уточнила: за потреби в межах PRRA можуть призначити слухання — якщо відомству бракує ясності. Але водночас визнала, що частина заявників ризикує отримати відмову ще до цієї стадії.

Окремою темою стала статистика. Діаб заявила, що за новими критеріями 37% заяв, поданих з 3 червня по 31 жовтня 2025 року, виявилися б неприйнятними — це приблизно 19 тисяч із 50 тисяч звернень. Так міністр виправила свої слова на попередніх слуханнях, де прозвучало «37 заяв».
Того ж дня Діаб удруге виправила й іншу цифру: за її словами, минулого року 17% заяв про надання притулку подали власники студентських віз. Раніше вона називала 37%.

Представниця Canadian Bar Association, імміграційна адвокатка Діна Окун-Нахофф, на слуханнях пояснювала сенаторам: загроза переслідування може виникнути і через рік після в’їзду. Серед прикладів — люди, які розкривають ЛГБТК+ ідентичність уже в Канаді; діти, яких вдалося відокремити від жорстоких батьків; заявники з країн, де ситуація різко погіршилася через війну або гуманітарну катастрофу.

Причому річною «відсічкою» законопроєкт пропонує користуватися заднім числом — починаючи з 24 червня 2020 року. Це дата, з якої міністерство, за версією влади, стало збирати більш якісні дані про країну походження тих, хто в’їжджає та виїжджає.

Окун-Нахофф вважає, що така ретроактивна норма фактично ділить людей на дві категорії: одні збережуть право на усне слухання перед незалежними експертами, а інші будуть обмежені письмовою процедурою PRRA. Її проводять співробітники Міністерства імміграції, біженців та громадянства (IRCC) — без автоматичного повноцінного слухання по суті та з меншими процесуальними гарантіями.

Юристка Amnesty International Джулія Санде нагадала сенаторам про рішення Верховного суду 1985 року: біженцям потрібне усне слухання. Вона також вказала на практичний ризик: якщо PRRA негативне, апеляція до Федерального суду не дає автоматичного призупинення депортації. Тобто людину можуть вислати з Канади, поки вона намагається оскаржити відмову.

Коли Діаб запитали, чи не порушить відсутність гарантованого слухання права заявників, вона переадресувала запитання старшому юрисконсульту IRCC Джоані Рой-Касвелл. Та відповіла: Верховний суд не казав, що усне слухання потрібне в кожній справі — воно необхідне в ситуаціях, де ключовим стає питання достовірності.

Як зазначає CityNews Halifax, імміграційні чиновники повідомили сенаторам, що накопичений обсяг нерозглянутих заяв про надання статусу біженця сягнув близько 300 тисяч. За темпу приблизно 80 тисяч рішень на рік очікування розтягується приблизно на три роки.

Генеральний директор з питань політики надання притулку Джейсон Холлманн пояснив: річний ліміт задуманий як запобіжник від «майбутніх сплесків» і спроб використовувати процедуру надання притулку як останню можливість залишитися в країні.

Нервову реакцію сенаторів викликало й ще одне положення C-12: уряд хоче отримати право «анулювати або змінювати» деякі імміграційні документи — включно з візами та картками постійного жителя — якщо це вважатимуть таким, що відповідає суспільним інтересам. Критики називають формулювання надмірно широкими. Влада відповідає: застосовувати повноваження можна буде лише зі схваленням кабінету міністрів, а причини мають публікуватися в Canada Gazette.

Сенатори запитали, чому це не слід вважати загрозою статусу постійного жителя. Діаб відповіла, що сам статус «landed immigrant» законопроєкт не зачіпає: його не можна «скасувати», якщо людина не стає недопустимою за законом і не вчиняє порушень.

Генеральна директорка IRCC з питань політики та програм Тара Ланг додала: йдеться про проїзні документи, які дозволяють постійним жителям вільно в’їжджати та виїжджати з Канади. За її словами, цей захід не замислювався як покарання, але може знадобитися у разі підозр на шахрайство або помилково видані документи.

Сенатор від Британської Колумбії Юен Пау Ву заперечив: таке пояснення виглядає непереконливо, оскільки картка постійного резидента в реальному житті слугує доказом статусу. Він заявив, що теза про те, що масове скасування PR-карт не впливає на статус їхніх власників, може вводити людей в оману.

Ланг відповіла, що картка постійного жителя не є документом статусу, і порівняла це з громадянином, який залишається громадянином навіть без паспорта або свідоцтва.

Сенат розглядає C-12 у прискореному порядку: до 24 лютого комітети мають встигнути запропонувати поправки на стадії вивчення законопроєкту. Свідчення, зібрані в комітеті з соціальних питань, зведуть у звіт для комітету Сенату з національної безпеки — саме він готуватиме рекомендації щодо змін.