Світ входить у «політику тарана»: тривожний сигнал для Канади

Доповідь, підготовлена до щорічної Мюнхенської конференції з безпеки, змальовує неприємну картину: міжнародне середовище змінюється швидше, ніж встигають перебудовуватися інститути, а звичний «порядок після 1945 року» дедалі гірше працює як система правил і довіри. Для Канади висновок прямий: просто числитися серед союзників більше недостатньо — доведеться доводити свою корисність справою, ресурсами та виконаними зобов’язаннями.

Автори доповіді, дослідники Тобіас Бунде та Софі Айзентраут, описують те, що відбувається, як перехід до жорсткішої, примусової логіки відносин між державами. У світі, де рішення дедалі частіше визначаються силою, а не консенсусом, країни, які не зможуть адаптуватися, ризикують бути буквально «зметеними» новою реальністю.

Ключова думка доповіді проста й жорстка: норми та інститути живуть рівно доти, доки демократичні держави готові їх захищати. Надійність і довіру в альянсах також більше не можна вважати чимось само собою зрозумілим — їх потрібно постійно підживлювати інвестиціями та дотриманням обіцянок.
Окремо автори розбирають роль США. На брифінгу перед публікацією звіту Бунде заявив: нове керівництво Сполучених Штатів — країни, яку десятиліттями сприймали як гаранта повоєнного порядку, — вирішило, що підтримання цієї системи більше не відповідає американським інтересам. Ба більше, за його словами, Вашингтон почав розбирати її «за ключовими напрямами». Для ілюстрації моменту Бунде навів образ: у жовтні бульдозери знесли східне крило Білого дому.
При цьому, підкреслюють автори, «дух руйнування інститутів» помітний не лише у Вашингтоні.

Айзентраут говорить про зростання політичних сил, які більше не обіцяють «полагодити» систему — вони прямо заявляють, що хочуть її зламати. Часто це підживлюється розчаруванням у ліберальному курсі та переконаністю, що він веде країни до «цивілізаційного занепаду». Доповідь називає це настанням епохи «політики тарана»: тих, хто діє «шарами-руйнівниками, бульдозерами та бензопилами», дедалі частіше спочатку обережно підтримують, а потім і відкрито прославляють.

Як повідомляє CBC News, у доповіді також йдеться про світ, у якому економічна взаємозалежність більше не гарантує стабільності: торгівля регулярно перетворюється на інструмент тиску, а гарантії безпеки стають дедалі більш умовними. У такій обстановці в «середніх держав», які не мають жорстких важелів впливу, залишається дедалі менше простору для маневру — і Канада якраз належить до цієї групи.

Ця логіка перегукується з тезами, які прем’єр-міністр Марк Карні озвучив на Всесвітньому економічному форумі в Давосі. Він визнав, що країни на кшталт Канади десятиліттями вигравали від того, що називали «світопорядком, заснованим на правилах», але «ця угода більше не працює». Карні закликав перестати говорити про попередню модель так, ніби вона й досі функціонує, і чесно назвати реальність «системою наростального суперництва великих держав», де найсильніші проштовхують свої інтереси, а економічна інтеграція дедалі частіше стає формою примусу.

Доповідь Мюнхенської конференції лише посилює цей висновок: самих правильних слів для захисту інститутів і норм уже не вистачає — потрібна «реальна матеріальна міць» і довгострокові інвестиції. Айзентраут зазначає, що розрив між гучними заявами та практикою підживлює розчарування в західних демократіях: якщо інститути виглядають неефективними, а реформи — непереконливими, у суспільства падає мотивація стримувати тих, хто обіцяє «знести все до основи».

Окремий блок доповіді та опитування, що його супроводжує, присвячений довірі до США як до партнера. За даними дослідження, дві третини опитаних у Німеччині та абсолютна більшість респондентів у Канаді, Великій Британії та Франції вважають Сполучені Штати менш надійним союзником, ніж раніше. Бунде додав: у Канаді «ще більш вражаючим» є інше — тепер більше людей сприймають США як загрозу, а не як союзника. Опитування проводилося до останніх заяв президента США Дональда Трампа з погрозами анексувати Гренландію.

При цьому канадці загалом не впадають в ізоляціонізм. 35% опитаних вважають, що Канада має робити більше, коли інші країни відступають; ще 35% виступають за збереження нинішнього рівня залученості. За самоізоляцію — лише меншість.

Головний підсумок доповіді сформульовано без дипломатії: залученість тепер має ціну. Інститути не захищають себе самі, норми не працюють автоматично, а союзи не тримаються лише на намірах. Айзентраут додає, що політика «умиротворення» та пристосування, до якої багато європейських союзників і Канада вдавалися у відповідь на дії адміністрації Трампа, по суті, вичерпала себе. Що робити далі — стане одним із центральних питань на конференції в Мюнхені, яка пройде в Баварії цього тижня.