Китай пропонує Канаді зіграти проти США перед візитом Карні

Прем’єр-міністр Канади Марк Карні в середу прилітає до Китаю — і в Пекіні явно хочуть скористатися моментом, щоб хоча б трохи послабити звичну зв’язку Оттави з Вашингтоном. Китайські державні медіа вже відкрито підштовхують Канаду до зовнішньої політики «без огляду на США», називаючи це «стратегічною автономією».
Канада десятиліттями вважалася одним із найближчих союзників Сполучених Штатів — за географією, торгівлею та питаннями безпеки. Але в Пекіні розраховують, що тиск з боку президента Дональда Трампа — від економічних заходів до силових дій за кордоном — може розхитати те, що раніше здавалося непорушним.
Сам Карні робить ставку на торговельний порядок денний. Поїздку він вписує у ширший курс: шукати нових партнерів по всьому світу та знижувати залежність канадської економіки від американського ринку. На тлі цього Трамп уже запровадив тарифи на канадський експорт до США і не раз дозволяв собі заяви в дусі «Канада могла б стати 51-м штатом» — що в Оттаві, м’яко кажучи, сприймають болісно.
Паралельно Карні намагається перезапустити відносини з Пекіном після більш ніж шести років напруженості за Джастіна Трюдо. Розлад почався наприкінці 2018 року із затримання в Канаді китайського топ-менеджера технологічної компанії на запит США. А у 2024-му конфлікт лише поглибився: уряд Трюдо, слідом за Джо Байденом, запровадив 100‑відсотковий тариф на електромобілі з Китаю.
Відповідь Пекіна була жорсткою: тарифи на канадський експорт — зокрема на канолу, морепродукти та свинину. Плюс реакція на 25‑відсоткові канадські мита на сталь і алюміній.
Як зазначає Global News, у редакційній статті державної газети China Daily цього тижня йдеться: якщо канадська сторона «осмислить першопричини» погіршення відносин, то побачить, що колишня політика «стримування Китаю в унісон зі Сполученими Штатами» завершилася провалом. А щоб не наступати на ті самі граблі, Оттаві пропонують «зберігати стратегічну автономію» на китайському напрямку.

Там само звучить і попередження: якщо Канада знову вирішить підпорядкувати свою політику щодо Китаю волі Вашингтона, усі спроби налагодити відносини з Пекіном будуть витрачені даремно. У Global Times, ще одному китайському державному виданні, цю думку розвивають по‑своєму: можливо, саме «висока ціна», яку Канада заплатила за «сліпе слідування» США під час запровадження високих тарифів, і змусила Оттаву замислитися про стратегічну автономію.
В Оттаві очікують, що візит Карні допоможе зрушити з місця торговельні питання, але не живлять ілюзій: швидкого й остаточного скасування тарифів, найімовірніше, не буде.
Китайські експерти при цьому вважають, що на тлі дій США у Канади та Китаю можуть з’явитися точки дотику. Як приклади вони згадують американське військове втручання в нафтовидобувній Венесуелі — коли її президента доставили до Нью-Йорка для висунення обвинувачень, — а також заяви Трампа про те, що Гренландія (територія Данії) має перейти під контроль США.
Професор Китайського народного університету Цуй Шоузюнь каже, що в Пекіні бачать «значне занепокоєння» Канади через нинішні відносини зі США. І ставлять питання: якщо Вашингтон може претендувати на Гренландію, чи не спробує він коли-небудь претендувати і на Канаду. Цуй також припускає, що історія з венесуельським лідером Ніколасом Мадуро може посилити прагнення країн Латинської Америки до стратегічної автономії — як страховку від можливого втручання США.
При цьому і в самому Пекіні визнають: різкого розвороту Канади в бік Китаю чекати не варто. На це працюють одразу кілька факторів — побоювання західних країн через зростання економічної та військової могутності КНР, глибокі історичні та культурні зв’язки Канади зі США, а також гострі розбіжності навколо китайського експорту та його впливу на зайнятість, питань прав людини і Тайваню.
Декан Школи міжнародних досліджень Нанкінського університету Чжу Фен закликає не переоцінювати візит Карні: Канада залишається і сусідом, і союзником США. На його думку, тиск Трампа на традиційних партнерів може дати Китаю більше простору для маневру, але американським союзникам все одно доведеться балансувати між новими можливостями та залежністю від економічної й військової сили США — і повністю позбутися її в осяжному майбутньому навряд чи вдасться.