Робота руками в Канаді знову в моді, але до диплома доходить лише кожен п’ятий

У Канаді — рекордний за понад десять років приплив новачків в учнівство за робітничими спеціальностями. Але до фінальної сертифікації, як і раніше, доходить помітно менша частина. Причини повторюються з року в рік: гроші, складнощі з пошуком роботодавця, нестача наставників і бюрократія навколо обов’язкових етапів навчання.
21-річна Джоелла Флетчер, тесля з Онтаріо, розраховує вже в цей час наступного року готуватися до фінальних іспитів — або складати їх — щоб отримати Red Seal за спеціальністю теслі. Університет вона не обирала: ще у 12-му класі пройшла кооперативні стажування та програму подвійних кредитів, а потім потрапила до коледжної передучнівської програми. Саме там вона й познайомилася з нинішнім роботодавцем.
Навіть у тих, у кого все складається відносно рівно, на шляху спливають неприємні сюрпризи. Флетчер каже, що спочатку їй довелося буквально наодинці розбиратися, як працює система: шкільні консультанти з профорієнтації майже не могли допомогти — просто тому, що не володіли потрібними деталями. Окремим головним болем стало офіційне підтвердження практичних годин: без правильно оформлених документів до сертифікації не підступитися.
«Я вже десь рік або півтора навчалася, перш ніж узагалі зрозуміла, що маю вести журнал робіт і відмічати різні завдання, які я повинна виконувати і на які повинні ставити підписи», — розповідає вона.
За даними CBC News, кількість нових реєстрацій у програмах учнівства по країні у 2024 році зросла до 101 541 — це максимум за понад десятиліття і майже на 6% більше, ніж роком раніше. Зростання забезпечили, зокрема, майбутні сантехніки, трубопровідники та парові монтажники, електрики і фахівці з внутрішнього оздоблення — особливо в Альберті та Британській Колумбії. В Онтаріо активніше йшли в автомеханіку та електромонтаж.
Але більша кількість зареєстрованих не означає більше випускників. У 2024 році видали 46 971 сертифікат, а показник завершення становив 19,9% — це нижче допандемійного рівня. Частка тих, хто залишається зареєстрованим, але сертифікат ще не отримав, як і раніше дуже велика — 49,2%.
Директорка з досліджень Канадського форуму з учнівства Емілі Арроусміт вважає, що зростання реєстрацій — безумовно добра новина, але країні життєво потрібні ті, хто доходить до фінішу. Якщо значна частина людей буде сходити з дистанції, притік новачків сам по собі дефіцит кадрів не закриє.
Серед бар’єрів — нестача роботодавців, готових брати початківців-учнів і ставати для них «спонсорами». Ще одна проблема — вартість обов’язкових навчальних блоків і втрата доходу на час, коли людина йде з оплачуваної практики на заняття. Багато хто вже встигає звикнути до непоганої зарплати й не хоче випадати з графіка заради наступного рівня. Буває й зворотний бік: роботодавці неохоче відпускають працівників на навчання в гарячі сезони. Плюс — банальний страх перед підсумковими іспитами.

Наш сайт сотрудничает с ведущими специалистами в своих областях, поэтому у вас есть возможность получить бесплатную консультацию по ипотеке в Канаде от лицензированного ипотечного специалиста. Заявку можно оставить на этой странице.

Арроусміт окремо говорить про те, що в робочому середовищі все ще трапляються цькування та домагання. Люди з пріоритетних груп із рівності нерідко йдуть, бо не відчувають себе бажаними. За її словами, загалом по країні помітно просіла увага роботодавців до навчання та наставництва.
Президент Ради будівельних профспілок Юкону Джефф Слойчук наполягає: діяти потрібно за кількома напрямами одразу. Це і розвиток наставницьких навичок у досвідчених фахівців, і обговорення можливих змін у співвідношенні «майстер — учень», і зобов’язання щодо навчання учнів у великих інфраструктурних проєктах, особливо фінансованих з бюджету. Він наводить приклад недавнього проєкту в Юконі: там взяли всього одного учня, хоча, за його оцінкою, можна було залучити кілька десятків.
Слойчук, який працював у віддалених громадах Альберти, Британської Колумбії, Північно-Західних територій і Юкону, також виступає за альтернативні траєкторії сертифікації для фахівців із віддалених регіонів — із визнанням їхніх годин і досвіду. Паралельно, вважає він, потрібно розширювати місцеві можливості для навчання та складання іспитів, щоб людям не доводилося долати сотні кілометрів заради чергового кроку в професії.
Співрозмовники також відзначають «ефект ланцюжка»: що менше учнів отримує сертифікат, то менше з’являється кваліфікованих працівників, які здатні навчати наступну хвилю новачків.
Експерти пропонують придивитися і до зарубіжних практик. Арроусміт нагадує, що в Німеччині школярів рано знайомлять із робітничими професіями, а компанії ставляться до учнівства як до інвестиції. В Австралії, за її словами, є фінансований державою посередник: він допомагає з’єднувати учнів із відповідними робочими місцями, бере на себе частину адміністрування на кшталт обліку годин і допомагає знайти нового роботодавця, якщо робота закінчується раніше строку. Подібні механізми, зазначає вона, вже працюють у Канаді в деяких громадах Перших націй.
Сертифікована фахівчиня з листового металу Самара Семпсон згадує, що під час навчання часто залишалася єдиною жінкою і в аудиторії, і на будівельному майданчику. Підтримку вона знайшла через соцмережі — почала спілкуватися з іншими жінками в професії, і з часом із цього виросла спільнота Women On Site, де жінки та представники недостатньо представлених груп діляться досвідом, порадами та зустрічаються офлайн.
Семпсон підкреслює: ресурсів на залучення людей до робітничих професій стало більше, але тепер не менше уваги потрібно приділяти утриманню учнів — через наставництво, регулярну підтримку та більш інклюзивну культуру на робочих місцях. За її словами, саме «етап утримання» має стати головним фокусом: на залучення новачків уже витрачено великі сили й гроші — і втрачати людей на півдорозі надто дорого.