В Канаді назвали тривожну тенденцію, яка може вдарити по економіці

У розпал торговельного протистояння зі США Канада стикається з іншою загрозою для власної економіки: країна не утримує тих самих кваліфікованих іммігрантів, на яких розраховує. Новий звіт, підготовлений на замовлення Інституту канадського громадянства (ICC), показує, що високоосвічені нові іммігранти — особливо володарі докторських ступенів — залишають Канаду частіше за інших і роблять це вже в перші роки після отримання статусу.

Згідно з дослідженням The Leaky Bucket 2025, кожен п’ятий іммігрант залишає країну протягом 25 років, причому пік повторної міграції припадає на п’ятий рік проживання. Люди з PhD йдуть більш ніж у два рази частіше, ніж володарі бакалаврату, а при відсутності кар’єрного росту — у три рази частіше.

Глава ICC Даніель Бернхард пов’язує проблему з посиленням скепсису в суспільстві щодо імміграції. За його словами, це підриває здатність Канади залучати та утримувати глобальні таланти, необхідні для економічного зростання. Він нагадує, що прем’єр-міністр Марк Карні поставив завдання — подвоїти обсяг неамериканського експорту протягом десяти років. Втрата спеціалістів, які мають міжнародний досвід, робить цю мету менш досяжною.

Бернхард зауважує, що саме такі люди будували інфраструктуру та великі проєкти по всьому світу, і їхні навички потрібні Канаді зараз, коли країні потрібно прискорити розвиток і наздогнати конкурентів.

Федеральний уряд вже вирішив утримувати прийом постійних мешканців на рівні 380 000 осіб на рік до 2028 року. Однак ICC прогнозує, що за збереження поточної тенденції понад 20 тисяч осіб залишать Канаду до 2031 року.

Відтік найбільш кваліфікованих працівників особливо помітний у сферах управління, фінансів, ІТ, інженерії, архітектури та промислового проєктування. За даними ICC, керівники виїжджають майже вдвічі частіше за середнього іммігранта, а медичні працівники — на третину частіше.

Дослідження ґрунтується на продольних даних Статистичного управління Канади, які поєднують імміграційні записи з податковою інформацією людей, що приїхали до країни з 1982 по 2020 рік.

Бернхард підкреслює, що понад 60% новачків у цих даних — економічні іммігранти, тобто вже відібрані за професійні навички та потенціал. Проте держава, на його думку, майже не займається їх подальшим супроводом. Послуги для іммігрантів здебільшого орієнтовані на тих, хто не говорить англійською, тоді як висококваліфіковані спеціалісти ними не користуються.

Він закликає переглянути роль Міністерства імміграції (IRCC), щоб відомство займалося не лише контролем в’їзду, а й утриманням талантів.

«Питання в тому, — каже він, — працює чи IRCC як рекрутер, який допомагає людям приїжджати і досягати успіху, чи як охоронець біля двері».