Ігор Ісаєв - про роботу в сфері перекладів та ведення успішного бізнесу в Канаді.

У нашій рубриці “Замітки іммігрантів про Канаду”, ми будемо бесідувати з цікавими особистостями, що проживають по всій Канаді. Тут ви будете знайомитися з дивовижними історіями та канадським життям різних людей. Сьогодні ми будемо задавати питання Ігорю Ісаєву.
Ігор преуспів із бізнесом у Канаді в галузі сертифікованих перекладів. У цьому інтерв’ю Ігор розповість, чому обрав Канаду, незважаючи на успіхи в бізнесі на батьківщині, чому вибір впав на місто Вон (Vaughan), поговоримо про особливості ведення бізнесу в Канаді, а також плюси та мінуси країни.
Розкажіть про себе, чим ви займаєтеся в житті? У якій індустрії працюєте в Канаді і чому?
Мене звати Ігор Ісаєв, я живу в місті Vaughan неподалік від Торонто, в Онтаріо. Я — сертифікований канадський перекладач і власник бюро перекладів. Ми допомагаємо іммігрантам, які приїжджають або збираються приїхати до Канади, з перекладами документів для навчання, роботи, бізнесу, різних судових справ та інших потреб у Канаді. Ми також багато працюємо з компаніями в Канаді, допомагаємо їм з перекладом маркетингових матеріалів, веб-сайтів, технічної документації, інструкцій, все це з будь-яких мов на будь-які мови, у тому числі, наприклад, з англійської на квебекський діалект французької та навпаки.
«По життю» я зазвичай працюю, а вільний час проводжу з дітьми — у мене двоє хлопців. Граю в сквош, раз на тиждень займаюсь фортепіано з викладачем і практикуюсь вдома. Ось якраз нещодавно я виступав на концерті в Toronto Piano Society, грав другий концерт для фортепіано з оркестром Рахманінова — це було велике досягнення для мене, до якого готувався більше півроку. Не виступав на фортепіано зі шкільних років, уже 20 з лишком років.
Ви починали свою діяльність перекладача в Росії чи в Канаді?
В Росії я підробляв як фрилансер-перекладач ще до імміграції до Канади багато років, але коли приїхав до Канади, то зрозумів, що тут ця діяльність вимагає отримання сертифікації, щоб мати можливість займатися перекладами саме державних документів. Отримав сертифікацію, пройшов всі іспити, сплатив членські внески та став тут сертифікованим перекладачем.
А взагалі, мама відправила мене вивчати англійську мову ще до початку школи, з моїх 5 або 6 років до нас додому приходили репетитори. Потім я все час займався англійською в школі, у мене була школа з поглибленим вивченням мови. Також багато займався з носіями мови з Великобританії та США на курсах, раніше була така школа «LanguageLink». Мабуть, це сильніше за все вплинуло на мій рівень мови. В університеті я також проходив курс технічного перекладу. За першою освітою я інженер-фізик, отже під час отримання цієї освіти я вчився перекладати різні технічні статті з російської на англійську і навпаки.
В Канаду я приїхав за програмою імміграції через Квебек і тому вивчав багато років французьку, щоб здати іспити в Квебеку. Знаю її на рівні B2. І ось нещодавно пройшов сертифікацію і також став сертифікованим перекладачем у Квебеку, членом асоціації OTTIAQ. Останні кілька років вчу українську і трохи знаю турецьку, оскільки жив кілька років у Туреччині.
Як ведення перекладацького бізнесу в Росії відрізняється від ведення його в Канаді?
У мене немає досвіду ведення такого бізнесу в Росії, оскільки там я працював лише як фрілансер, на різні агенції. В Канаді я працюю сам на себе, зокрема на канадські агенції, але ще й сам керую своїм агентством на даний момент. В Канаді це доволі складна сфера для ведення бізнесу, тому що дуже велика конкуренція, — багато агентств, які займаються цим напрямком. Також дуже багато різних перекладачів, зокрема сертифікованих. Наприклад, з англійської на французьку в Квебекському ордені перекладачів OTTIAQ представлено близько 3000 сертифікованих перекладачів.
В Росії, я думаю, у цьому плані простіше з конкуренцією. Але, знову ж таки, мені складно порівнювати.
Чим ви займалися в Росії і як прийшли до діяльності перекладача?
Після закінчення двох вищих освіт в Росії моєю основною діяльністю був маркетинг. Я працював у компанії «Unilever». Це одна з найбільших міжнародних компаній, виробник різних товарів для дому: чаї Lipton, засоби Domestos для чищення унітазів, крем Cif для прибирання в ванній і на кухні, шампуні Dove, кубики Knorr — у них сотні різних брендів, що продаються в сотнях країн. Я працював там у відділі маркетингу, і любов до мов досить сильно там проявилась, тому що весь контент був англійською. У нас у офісі була купа експатів, приїхавших з різних країн, і спілкування в основному було англійською. Потім я 2 роки працював у Туреччині, також в цій же компанії, але вже у турецькому офісі, де спілкування також було в основному англійською та трохи турецькою. Так що я багато років займався маркетингом, управлінням проектами, продуктами в цьому великому концерні.
Паралельно я підробляв перекладачем. У вільний час займався фрілансом, а з приїздом до Канади це стало основною діяльністю. У Канаді я також кілька років працював маркетологом: спочатку у фармацевтичному гіганті «Johnson & Johnson», а потім у невеликій канадській компанії-виробнику, «Multy Home». Коли перекладацька діяльність почала приносити більше грошей, я вирішив повністю зосередитися на ній.
Ваш найулюбленіший маркетинговий проект?
Найцікавішим було, напевно, запуск моєї школи танців. Коли я звільнився з Unilever, то повернувся в Росію, щоб відкрити свою школу танців. Ми з дружиною танцювали та познайомились, власне, на танцях у університеті. Ми виступали навіть на чемпіонатах Росії та на досить хорошому рівні танцювали бальні латиноамериканські танці. В Туреччині я звільнився з мрією повернутися в Росію і зайнятися своїм бізнесом. У мене вийшло: ми повернулись і успішно відкрили. І взагалі все вийшло непогано. Так що це був мій найцікавіший досвід з точки зору маркетингу, коли я вперше в житті запускав щось реально абсолютно своє, за свої гроші, зі своїми працівниками, у своєму приміщенні. Все повністю сам: і листівки роздавав біля метро, і сайт робив, і клієнтів обдзвонював, і навіть уроки проводив.
У школі ми викладали латиноамериканські вальси, Zumba, розтяжку, акробатику на стовпі (Pole Dance), джаз-фанк, джаз-модерн, йогу, та ще понад 20 різних напрямків. Також були дитячі напрямки. Всього було понад 30 викладачів.
З дружиною ми танцювали латиноамериканські бальні танці, це 5 танців: ча-ча-ча, самба, румба, джайв, і пасодобль. За ними проводяться світові змагання. Європейську програму (вальси та ін.) теж танцювали, але менше. Там на танцях і познайомились і купа знайомих звідти: у нас була своя університетська танцювальна тусовка. Коли ми переїхали до Туреччини та перестали займатись бальними танцями на змагальному рівні, почала танцювати лінді-хоп — це щось на кшталт рок-н-ролу, джазу, для себе, для задоволення. Це все парні танці, імпровізаційні, веселі.
Чи було складно отримати сертифікацію і чи діє ваша сертифікація тільки по Канаді, чи й в інших юрисдикціях також?
Дуже складно було отримати сертифікацію, оскільки в Канаді це досить складна процедура. Оскільки я жив у провінції Онтаріо, то пішов отримувати сертифікацію в Онтарійській асоціації перекладачів ATIO. Мені зарахували мій досвід роботи фрилансером в Росії як досвід перекладацької діяльності. Я запросив листи від роботодавців, які підтверджували, скільки годин я відпрацював, скільки слів переклав. Вимоги в ATIO були досить жорсткі: здається, потрібно було підтвердити як мінімум 100 000 перекладених слів за кожен рік протягом 5 останніх років, або щось таке.
Проте мені все одно довелося здавати два іспити: один вступний до самої асоціації, а другий — загальноканадський, який проводить загальноканадський орден CTTIC. Цей CTTIC ніби «об’єднує» у собі всі провінційні асоціації та організує іспити на загальноканадському рівні. Іспити складні, але мені пощастило здати обидва іспити з першої спроби. Хоча це скоріше колосальний виняток із правил, аніж правило. Я познайомився з людьми там, які намагалися здати цей іспит в 10-й або в 12-й раз. Якщо врахувати, що іспит проходить раз на рік, то люди, виходить, роками намагаються здати. При цьому всі вони професійні перекладачі та з досвідом. Справа в тому, що у перевіряючих дуже високі вимоги до якості перекладів, і це доволі суб’єктивна галузь, де одне слово можна перекласти п’ятьма різними варіантами, щоб правильно передати і контекст, і інтонацію, і стиль і так далі. Також є різниця між канадською англійською та американською англійською: наприклад, як правильно написати — labor чи labour. У Канаді перевіряють саме канадське написання, тож усі ці особливості також потрібно знати.
Сертифікація в таких асоціаціях, як ATIO, та інші провінційні подібні асоціації (окрім Квебецької) дає право працювати на всій території Канади. Окремо стоїть Квебек зі своїм орденом OTTIAQ, який не входить в СTTIC — там все працює тільки французькою мовою, і вимагається здавати іспит з французької мови, навіть якщо ти перекладач (як я) тільки в напрямку з російської на англійську.
Я також є сертифікованим перекладачем в Австралії (і членом асоціації перекладачів в Австралії, NAATI) та зараз паралельно проходжу сертифікацію в США (і є членом асоціації перекладачів в США, ATA).
Як готувалися до іспитів?
Асоціації напередодні іспитів регулярно проводять навчальні семінари, на яких розповідають, як будуть проходити ці іспити. Є збірники стандартів та вимог у Канадському англійській мові (наприклад, як пишеться: metre чи meter, labor чи labour, litre чи liter і ще мільйон нюансів), є довідники, є приклади минулих іспитів, які можна прочитати та вивчити. Є регулярні пробні іспити, які можна складати. На пробних іспитах перевага в тому, що тобі можуть дати більш розгорнуту відповідь: не просто «пройшов/не пройшов», а з коментарями, з помилками, тобто, наскільки це можливо, детальніше пояснюють твої «косяки». Це дозволяє краще підготуватися до іспитів. А загалом, середні терміни розгляду проходження всіх цих етапів — 2-3 роки через різні бюрократичні процедури.
Наскільки це затребувано?
У Канаді, у країні, побудованій іммігрантами, дуже багато людей, які погано розмовляють англійською та французькою, і їм потрібні усні перекладачі. Дуже багато людей, у яких документи видані також не англійською чи французькою (російською, амхарською, і ще на сотні інших мовах). Так що переклади потрібні часто, і майже завжди і скрізь у держ. органах потрібні саме сертифіковані переклади. Так що ця індустрія досить затребувана, але дуже конкурентна.
Як ви обирали країну для переїзду: чи був це усвідомлений вибір, або так склалася доля?
Ми свідомо обрали Канаду. Ми захотіли кудись виїхати з Росії ще в 2011 році, ще до Болотної площі, до виступів Навального і т.д. Захотілося кудись виїхати, а з імміграційно-відкритих країн з ясно прописаними програмами тоді були лише Канада та Австралія, куди можна було поїхати, не володіючи мільйонами доларів або родичами там.
Ми подалися на програму імміграції до Австралії, але там була якась така програма, на якій, щоб тебе далі стали розглядати, потрібно було знайти роботу, а ми тоді не могли цим щільно займатися. В Канаді наша заявка дуже повільно, але все ж таки просувалася вперед. Ми подалися на імміграцію через Квебек. Спочатку за вимогами імміграційних програм було достатньо просто заявити, що ти (нібито) знаєш французьку мову, але з часом вимоги посилювалися. Вони стали вимагати скласти екзамени на знання французької: спочатку на рівень А1, потім на А2, потім на B1, потім на B2. Ми, здається, аж три рази перездавали екзамени — і я, і дружина. Також у цей час народилися наші діти, на яких теж треба було робити та відправляти документи. Уся підготовка до імміграції до отримання PR затягнулася на 6 з лишком років. Але в результаті приїхали і не шкодуємо.
Які були на той момент уявлення про Канаду і як вони змінилися з часом? З чим асоціювалася Канада на тому етапі, коли ви жили в Росії?
Було відчуття, що це країна, схожа на Росію з точки зору клімату і географії, тобто велика, холодна, з різними кліматичними зонами, з великою кількістю річок і озер, де можна багато подорожувати. І це дійсно так: ми багато чого відвідали, але ще багато всього цікавого попереду. Нам здавалося, що це країна, в якій високий рівень доходів і можна заробляти достатню кількість грошей на гідне життя — і це теж виправдалося. Здавалося, що це країна, в якій твій голос щось значить, і де ти зможеш вибирати, як жити, вибирати владу, президента — і це теж досить сильно підтвердилося. Здавалося також, що це така країна, в якій все якось добре і правильно влаштовано, і в якій твої діти будуть щасливі і все буде добре. Мабуть, у багатьох відношеннях так і є.
Із розчарувань: про що ми не думали, так це про те, що це буде дуже далеко від усього іншого світу. І бажання поїхати в подорож або зустрітися з родичами перетворюється в «готуй $5,000 на людину, а потім 24 години сиди в літаку», так як Росія та вся Європа безумовно далеко. Звичайно, є альтернативи у вигляді Куби, Домінікани, але це все одно не як у Росії до 2022 року, коли ти міг поїхати в будь-яку сусідню країну досить недорого.
І ще одне розчарування пов’язано з тим, що ми сподівалися, що буде високий рівень доходів, і це дійсно так, але ми не думали, що і рівень витрат буде досить високим, а він виявився приблизно пропорційним. Тому що зрозуміло, що все навколо коштує у багато разів більше, ніж у Москві. Це було ніби як несподіванкою. 🙂

Розкажіть про поїздки в найближчі країни з Канадою?
Ми їздили у відпустку на Кубу, до Домінікани на два тижні, в Мексику, а також по північно-східній частині США, де ми 5 штатів проїхали, із Торонто до Ocean City. В Америці нам не сподобалося зовсім: якось брудно, дешево, люди злі на всіх. Дуже дивні брудні старі будинки. В Канаді в таких самих маленьких містечках з населенням 50 тисяч людей гарненькі затишні доміки з гарними дворами, зеленню, газонами, деревами. В Америці все іржаве якесь, напівзруйноване. Принаймні таке залишилося враження.
В Америці ще було незвично на дитячих майданчиках: всі діти та всі батьки говорять тільки англійською. Стоять очевидно російськомовні батьки з російськомовними дітьми, але з усіма навколо і навіть між собою вони говорять підкреслено тільки англійською. В Канаді ми звикли, що на дитячих майданчиках якщо стоять 5 різних сімей, то вони будуть спілкуватися між собою на 5 різних мовах. Так, мова загального спілкування — англійська, але у кожної сім’ї також є своя культура, своя мова, одяг. Ті ж індуси, сікхи, наприклад, ходять у своїх головних уборах, і в росіян є свої особливості, і це дуже цікаво, коли кожна культура якось проявляється. В Америці це зовсім по-іншому працює, мабуть, «причісують» усіх «під одну гребінку».
В Канаді в кожній громаді дуже багато свого, наприклад, у російській громаді багато своїх російськомовних шкіл, курсів, додаткових занять з дітьми, і шахи, і математика, і книжки російською, і продукти з Росії. Тут робиться багато для збереження особистісної культурної ідентичності, щоб люди зберігали певний зв’язок з батьківщиною, навіть якщо вона далеко. В Америці я такого не побачив, і це було дивнувато. Мабуть, правильно кажуть, що там як би такий «melting pot», де всі «варяться» і стають «стандартизованими американцями».
У якому році ви приїхали до Канади та скільки років було вам з дружиною?
Ми приїхали у 2018 році до Монреаля (Квебек). Мені тоді було 31 рік, а дружині — 29. Дітям було 4 та 2 роки.
Яке місто ви обрали для проживання і чому? Що в ньому подобається і що ні?
Ми спочатку приїхали до Монреаля, але прибули в самий невідповідний час: наприкінці січня. В жахливий холод, –20 °C, в абсолютно сірий, замерзлий місто з розбитими дорогами, вічним ремонтом. Жахливо холодно, все в снігу. У нас не було водійських прав, машини. Після жахливо довгого перельоту з блюючими дітьми десь в орендованій на Airbnb мікроквартирі, яка була не супер з точки зору умов проживання, на якомусь відшибі Монреаля, в незрозумілому районі… Якісь негативні враження від нього були. Але ось ми нещодавно нарешті поїхали до Монреаля вже на нормальній машині до друзів і трохи виправили це врадження. Тепер зрозуміли, що там теж буває добре.
Ми пробули там 2-3 місяці, і в травні 2018 року я вже переїхав до Торонто, де вже було тепло, сонячно, дерева все розпустились, було +20 °C. Всі англійською говорили, що було для мене супер-легко та зрозуміло. Наприклад, їду я в метро та розумію, що, коли люди поруч зі мною стоять та розмовляють між собою, і при цьому поглядають на мене краєм ока, то це вони не мене обговорюють, а якусь свою тему, і від цього було спокійно. А в Квебеку це все відбувалося на французькій мові, рівень якої в мене нижче 🙂
У Торонто було набагато приємніше, ніж у Монреалі. І тут було простіше знайти роботу в маркетингу. Зараз ми живемо на півночі від Торонто, у місті Вон, спальному передмісті Торонто.

Що вам подобається та не подобається у Воні?
Щиро кажучи, все подобається. Ми іноді думаємо про переїзд кудись інше звідси, але в результаті поки що дійшли висновку, що не ясно, навіщо це потрібно. У нас поруч з домом є парк атракціонів «Canada’s Wonderland». Туди приїжджають розважатися люди з різних міст Канади, а ми живемо в трьох хвилинах ходьби від нього і постійно туди ходимо. У нас абонементи, і торік я ходив з дітьми 14 разів на рік, а цього року він ось тільки офіційно відкрився, а ми вже сходили 10 разів.
Як ви прийшли до ідеї почати бізнес в Канаді?
Приїхавши в Канаду, я досить швидко зіткнувся з необхідністю перекладів для себе: для отримання прав, підтвердження рівня освіти, і я швидко зрозумів, що це проблемна галузь, де важко знайти адекватних перекладачів за адекватними цінами, які швидко відповідатимуть і все швидко зроблять. У мене виникла ідея, що я можу свій російський досвід сюди принести і стати перекладачем тут. І тоді я почав потихеньку рухатися в цьому напрямку. А спочатку працював за спеціальністю. Займався тим, у чому був сильний.
Загалом я маю дві вищі освіти: одна — інженер-фізик (не працював ані дня за цією спеціальністю, на жаль), а друга — економіст-менеджер.
Чи вважаєте ви Канаду хорошим місцем для ведення бізнесу?
У Канаді досить високий рівень доходів, тож у будь-якому бізнесі можна заробити достатньо багато грошей.

Я думаю, що є три великі проблеми.
Перша — дуже високі податки: ти платиш велику ставку, яка ще й збільшується з розміром заробітку.
Друга — багато регулювання, наприклад, як у перекладачів. Ти не можеш просто стати перекладачем — потрібно пройти дворічну процедуру сертифікації, мати досвід роботи, профільну освіту, підтвердити це все купою довідок. Така сама процедура сертифікації є майже в усіх напрямках діяльності, які несуть хоча б мінімальний ризик для суспільства. Зрозуміло, наприклад, у випадку лікарів, але і архітектори, і інженери, і няні, і будівельники — всі подібні спеціальності вимагають проходження подібних сертифікацій та отримання ліцензій, які можуть коштувати десятки тисяч доларів. Це велика перепона для бізнесу.
І третя проблема — нестача робочої сили. Дуже багато років Канада налаштувала свої імміграційні програми на працівників інтелектуальної сфери, в основному, це були офісні співробітники: бухгалтери, маркетологи, менеджери та ін. люди, які отримують великі зарплати, і з них платять великі податки. У цьому вся ідея. Тому приїхало багато людей, які вміють сидіти в офісі й робити таблиці в Excel. Але дуже мало людей, які вміють trades: будівельники, хто вміє копати, ставити паркани, зробити сходи, наприклад, сантехніки, електрики. Все, що завгодно, пов’язане з роботою руками. Через те, що таких людей мало, велика проблема їх знайти — як і в особистому житті, наприклад, коли ти не можеш знайти сантехніка, щоб просто замінити кран у домі. Ти можеш обдзвонити 50 компаній, і до тебе ніхто просто не поїде. Приїдуть одні, скажуть, що з вас $2,000, а варіантів інших просто немає. Для ремонту одного крана інші просто не поїдуть. Ось якби ціла ванна кімната за $10,000+… Зрозуміло, що для будь-якого бізнесу, який пов’язаний з фізичною робочою силою, тут багато складнощів, так як працівників надзвичайно мало.
Завдяки програмі CUAET, зараз приїхало багато людей, які готові працювати в тому числі фізичною працею. І є програми, такі, як Skilled Trades, наприклад, які в останні пару років частково намагаються цю проблему вирішити, набравши більше людей, хто вміє щось професійно робити руками. Але проблема все одно настільки велика, що ця остання пара років не може її вирішити до кінця, звичайно.
На тему: Як залишитися в Канаді після CUAET? Програми імміграції до Канади для українців

Завдяки чому ваш бізнес став таким успішним, адже зараз багато платформ, що пропонують подібні послуги за достатньо дешеві ціни?
З розвитком машинного перекладу, зокрема Google Перекладач, та Штучного Інтелекту (AI), проблема давно вже не у самому перекладі. Google Перекладач надає достатньо адекватний переклад, миттєво, майже з будь-якої мови на будь-яку. Якщо треба зрозуміти сенс написаного, можна і на телефоні встановити додаток Google Translator, який у реальному часі прямо на телефоні перекладе все, що завгодно: і рукописний текст, і друкований. З цим питанням айтішники вже все вирішили. Що не вирішилось — це всі державні документи, які стосуються особистих документів людини. Всі державні ордени і в Канаді, і в США, і в Австралії, куди приїжджає багато іммігрантів, вводять процедуру сертифікації для перекладачів як певну гарантію того, що те, що в перекладі, відповідає оригіналу. Ми всі зустрічали в Інтернеті різні смішні меми, казуси, які робить Google Перекладач. Ми всі знајемо приклади продукції з Китаю, на упаковках якої написано повну нісенітницю російською мовою. Очевидно, що китайці користуються тим самим Google Перекладачем або аналогом. Ось так, держ. органи, які не можуть допустити, щоб життєво важливі документи були так нелепо перекладені, вводять певні стандарти якості до завірення перекладів. В Канаді переклади повинен робити сертифікований перекладач, щоб у держ. органів було більше довіри до якості цього перекладу. Аналогічні вимоги й до перекладацьких агенцій, які працюють з великою кількістю перекладачів. Загальна ідея така, що людям, які приймають ці переклади, потрібно мати якесь підтвердження, щоб довіритися, що цей переклад справді повний і правильний. Просто скріншот з Google Перекладача — недостатньо хороше підтвердження правильності перекладу.
Отже, всі ці онлайн-сервіси, які пропонують переклади, я навіть не розглядаю як своїх конкурентів, тому що їхні переклади не можуть бути використані в тих ситуаціях, в яких працюю я. Те саме з перекладами для бізнесу. Наприклад, візьмемо компанію Apple. Якщо їм потрібен переклад на китайську мову, вони, звичайно, могли б скористатися Google Перекладачем, але цей текст все одно має перевірити носій мови, професійний перекладач, лінгвіст, який видалить усі ті невідповідності, меми, про які я вже говорив. Так що такі платформи не дуже вплинули на ту індустрію, в якій зайнятий я. Вони її не знищили, як багато хто боявся, а радше, лише допомогли.
А успішним мій бізнес став за рахунок основного критерію — клієнтського сервісу. Те, над чим я працюю, і за що я борюся — прагнення максимально швидко і якісно допомогти своїм клієнтам. Я намагаюся протягом трьох годин всім відповісти, надаю максимальну кількість варіантів оплати, нагадую про себе через кілька днів. З нещодавніх пір я також допомагаю ще й з легалізацією та аутентифікацією документів. Це також досить складна галузь, у якій багато невідомого і незрозумілого. Я беру на себе всі ці незрозумілості, все спілкування з нотаріусами, з Global Affairs, з консульствами різних країн, і під ключ роблю легалізацію документів для України, Білорусі, Росії, Казахстану та багатьох інших країн.
Ваш девіз по життю
Все буде добре!