Чому Канада боїться за свою Арктику саме зараз

Відносини з дедалі агресивнішою Росією та зростаючий вплив Китаю знову зробили арктичне питання для Канади гранично практичним: як захищати суверенітет і утримувати контроль над величезними, віддаленими північними територіями.
У обговоренні все частіше звучать дві ключові теми. Перша — спостереження: Канаді потрібно чітко розуміти, хто і чим зайнятий на Півночі. Друга — можливості для стримування: сили та техніка, які мають охолодити потенційного противника ще до того, як у нього з’явиться бажання «перевірити» канадську Арктику на міцність.
Підштовхує до цього й кліматична криза. Лід відступає, відкриваючи і нові маршрути для судноплавства, і інтерес до ресурсів. У підсумку суверенітет дедалі частіше звучить не як абстрактна політична формула, а як частина оборони й національної безпеки.
Але навіть зі скороченням льодового покриву канадська Північ залишається вкрай складним місцем для будь-яких операцій — логістика, погода, відстані. Тому, вважає генерал-майор у відставці Деніс Томпсон, важливіше змусити противника «подумати двічі», ніж потім намагатися силою відбивати й утримувати регіон.
«Очевидно, стримування є кращим за необхідність підніматися туди й захищати територію. А це означає наявність переконливих можливостей під рукою — не обов’язково постійно базуватися в Арктиці, але бути спроможними діяти з неї», — сказав Томпсон в інтерв’ю.
За його словами, мова може йти про авіацію, кораблі, підводні човни та обмежені сухопутні можливості — з урахуванням того, що на Півночі вже працюють рейнджери. Але фундамент, підкреслює Томпсон, — це розуміння того, що відбувається: розвиток системи спостереження «від морського дна до космосу» по всій країні, включно з Арктикою.
У бюджеті прем’єр-міністра Марка Карні, представленому минулого місяця, передбачено фонд у $1 млрд на чотири роки для поліпшення інфраструктури «подвійного призначення» — проєктів, корисних і цивільним, і військовим. Серед пріоритетів названо аеропорти, морські порти та цілорічні дороги.
Паралельно все гучніше звучить тема розвідки та протидії шпигунству в Арктиці. Директор Канадської служби розвідки та безпеки (CSIS) Деніел Роджерс каже, що відомство фіксує і кіберзагрози, і більш «класичну» розвідувальну активність, спрямовану на владу та на приватний сектор, який працює на Півночі.
«Канада — горда арктична країна, а глобальна Арктика стала зоною підвищеного інтересу через економічний і стратегічний потенціал. Неарктичні держави, включаючи Китайську Народну Республіку, прагнуть отримати стратегічну та економічну опору в регіоні. Росія, арктична держава зі значною військовою присутністю, залишається непередбачуваною й агресивною», — сказав Роджерс у листопадовій промові про загрози національній безпеці.

Як зазначає Global News, Роджерс окремо згадав і Китай, і Росію — і це показово, вважає професор Університету Калгарі Роб Г'юберт. За його оцінкою, захист Арктики — це не лише про кораблі й літаки, а й про «інформаційну» війну: ворожі наративи та дезінформацію, які можуть розколювати канадське суспільство або псувати відносини із союзниками.
Г’юберт описує три рівні такого тиску на Півночі: спроби посіяти недовіру всередині суспільства, розколоти політичні еліти та посилити тріщини у відносинах між Канадою та США.
Окремо він говорить про те, що недружнім державам у цьому сенсі допомагає сама американська політика. Раніше Global News повідомляла: опитування показують, що жителі канадської Півночі називають нинішню адміністрацію США більшою загрозою, ніж Китай або Росія.
Додаткове занепокоєння, за словами Г'юберта, викликає й нова стратегія національної безпеки США, опублікована цього місяця. У ній адміністрація, як він інтерпретує документ, дає зрозуміти, що вважає себе вільною у виборі дій, включно із застосуванням військової сили в Західній півкулі.
Томпсон при цьому нагадує: оборона канадської Арктики значною мірою спирається на американську міць. На Алясці, за його словами, зосереджено «приголомшливу» кількість збройних сил і техніки. І США, додає він, об’єктивно не зацікавлені в тому, щоб у регіоні зміцнювалися ворожі держави: Арктика залишається «воротами на південь» Північної Америки.
«Це повертає нас до 1950-х» і до холодної війни між США та Радянським Союзом, сказав Томпсон. «Арктика — шлях до південної частини Канади та Сполучених Штатів».
Г’юберт вважає, що Оттаві потрібно прискорюватися: великі оборонні закупівлі розтягуються на роки — від оголошення до появи реальних можливостей «у строю». Як один із очевидних кроків він називає остаточне рішення щодо купівлі винищувачів F-35.
І, за його словами, найтривожніше в цій історії — час. «Наші супротивники не чекатимуть, поки вони почнуть загрожувати нам безпосередньо, до 2035–2040 років», — каже Г’юберт. Він допускає сценарій, за якого Росія здійснить кроки, що ведуть до ескалації в Польщі або країнах Балтії, і конфлікт швидко переросте у війну — а Канада може зустріти її без належної готовності. «І я боюся, що ні», — підсумував він.