Чому провінція Канади перестала рятувати свої церкви?

Провінції Канади дедалі гучніше попереджають про нову хвилю закриттів церков. Призупинено програми, які допомагали ремонтувати й переосмислювати релігійні будівлі, — і десятки проєктів зависли в невизначеності. На тлі падіння відвідуваності та стрімкого зростання будівельних цін громади дедалі частіше опиняються перед вибором: терміново шукати гроші, продавати будівлю або готуватися до знесення.

За останні роки в Квебеку встигли з’явитися й вражаючі історії «другого життя» храмів. Наприклад, у 2023 році церкву Ste-Marie-de-l’Isle Maligne в місті Альма перетворили на St-Crème — гібрид готелю, кафе-морозива та майданчика для заходів. В інших місцях колишні церкви ставали житлом, скеледромами або навіть винокурнями. Іноді будівлі зберігають і релігійну функцію, і громадську: там проходять служби, зустрічі жителів і міські події.

Але, як кажуть фахівці зі спадщини, тепер такі проєкти можуть різко скоротитися. Консультант Conseil du patrimoine religieux du Québec Кемерон Пайпер, який відстежує долю храмів з 2003 року, вважає, що провінція наближається до «краю прірви»: закриттів і так багато, але без підтримки темп може помітно зрости.

За останніми даними групи Пайпера, із 2 тисяч 751 місця богослужіння різних конфесій, включених до інвентаризації у 2003 році, близько 965 — тобто 35% — наразі перебувають «у стані мутації»: вони вже закриті, знесені, продані або використовуються інакше.

Міністерство культури Квебеку в листі підтвердило: програми, термін дії яких закінчився в березні 2025 року і які в останній рік сукупно становили 25 мільйонів доларів, не продовжили. За інформацією CityNews Halifax, у звіті 2025 року, підготовленому на замовлення провінції, йшлося, що попередня модель підтримки є нестійкою, а нові рішення потрібно напрацьовувати разом із усіма зацікавленими сторонами.

Замість продовження грантів міністр культури Матьє Лакомб у липні 2025 року оголосив про створення комітету, який має «модернізувати» підхід до збереження спадщини. Рекомендації обіцяють до жовтня 2026 року. До цього моменту, уточнила представниця міністерства Катрін В'єн-Лабом, фінансова допомога залишиться лише для екстрених випадків.

Пайпер підкреслює: йшлося не просто про «гроші на ремонт». Заморожені кошти включали гранти на підготовку бізнес-планів для перепрофілювання будівель і програму реставрації об’єктів спадщини — на кладку, фундаменти й дахи. Соланж Лефевр, завідувачка кафедри культурного та релігійного різноманіття Університету Монреаля, попереджає: для невеликих міст, які не мають бюджету на реконструкцію й адаптацію таких гігантських споруд, ефект скасування грантів може виявитися «катастрофічним».

Лефевр також побоюється, що Квебек ризикує втратити репутацію одного зі світових лідерів у практичному збереженні церковних будівель. Вона наводить як приклад церкву в St-Modeste (регіон Бас-Сен-Лоран): там змогли зберегти богослужіння, але паралельно розмістили бібліотеку, простір для міських заходів і навіть зал засідань муніципальної ради.

Ще один чинник, який, на думку експертів, ускладнює гібридні формати, — жорсткіше просування принципів секуляризму. Формально закон про світськість не називали причиною заморожування програм, але Пайпер і Лефевр кажуть, що муніципалітети стали обережнішими: якщо релігійна громада хоче зберегти хоча б частину присутності в будівлі, влада побоюється, що співпрацю можуть трактувати як порушення закону.

Пайпер нагадує: за правилами жодна конфесія не повинна отримувати привілейований доступ до простору. Але в реальності місцеві адміністрації не завжди розуміють, як саме застосовувати норми під час складання угод або подання заявок на фінансування — і звідси виникають «сірі зони».

У міністерстві культури на це відповідають, що модернізація системи управління релігійною спадщиною справді має відповідати Закону про світськість держави, але «причинно-наслідкового зв’язку» між цим законом і рішенням не продовжувати програми Conseil du patrimoine religieux du Québec, за їхніми словами, немає.

На тлі скорочення державної підтримки релігійні структури шукають інші джерела грошей. Так, Монреальська архієпархія торік запустила власну неприбуткову організацію у сфері нерухомості — щоб керувати продажем і перепрофілюванням церковних об’єктів, які більше не потрібні.
Її керівник Стефано Марроне каже, що зараз у нього на столі приблизно пів дюжини об’єктів, щодо яких рішення потрібні терміново. В одному випадку парафія Saint-Eusèbe-de-Verceil просить суд дозволити знести давно закриту церкву, що постраждала від пожежі: далі ділянку планують запропонувати девелоперу і разом збудувати там житло.

В інших ситуаціях обговорюються продажі — не католицьким громадам, муніципалітетам або приватним інвесторам. Іноді в договорах прописують обмеження та умови, включно із забороною на швидкий перепродаж, щоб будівля не пішла «в спекуляцію», а залишилася в суспільно корисному використанні. Марроне додає: він сподівається, що провінційні гранти колись повернуться, але архієпархія паралельно будує власні фінансові механізми — щоб інвестувати в нерухомість і не конкурувати за ті самі джерела підтримки.