Демографічний тупик: Канада увійшла в небезпечну зону розвитку

Канада наближається до демографічного сценарію, який ще нещодавно здавався екзотикою. Звичний механізм розвитку країни фактично зупинився, і тепер майбутнє нації висить на одному-єдиному важелі управління: загальний приріст населення може повністю залежати від імміграції. Природний приріст — різниця між народжуваністю та смертністю — прямує до нуля, а отже, саме рішення влади щодо міграційної політики визначатимуть, чи зростає країна, чи стоїть на місці.

За оцінкою парламентського бюджетного офіцера, зробленою на основі останнього федерального Immigration Levels Plan, 2026 рік стане для Канади вже другим поспіль роком із нульовим приростом населення.

Після пандемії COVID-19 населення країни різко «вистрілило» вгору — майже повністю за рахунок приїжджих. Пік припав на 2023 рік: зростання становило 3,1% — значно вище історичної норми. Для порівняння: з 1972 року Канада в середньому додавала близько 1,1% на рік.

Статистика за 2024 рік показує, наскільки розійшлися два джерела зростання. За даними Statistics Canada, населення збільшилося на 816 тисяч осіб завдяки тимчасовим і постійним іммігрантам, тоді як природний приріст становив лише близько 34 тисяч.

Професор географії Університету Британської Колумбії Ден Гіберт, який багато років вивчає міграцію, називає траєкторію «безпрецедентною». За його словами, природний приріст у Канаді дуже скоро стане нульовим — «можливо, у 2029-му або 2030-му, плюс-мінус». І тоді «весь приріст населення буде пов’язаний з імміграцією, тобто на 100%». Практичний сенс цього простий: будь-який встановлений урядом рівень імміграції фактично і стане тим числом, на яке буде збільшуватися населення.

Схожу картину змальовує і федеральний звіт 2024 року про майбутнє імміграційної системи: у ньому йдеться, що, як очікується, новоприбулі забезпечать весь приріст населення країни до 2032 року.
Хоча імміграція давно відіграє ключову роль у демографії Канади, її домінування посилюється на очах. У 2000 році до країни приїхало близько 148 тисяч іммігрантів, а природний приріст тоді становив приблизно 110 тисяч. За 25 років розрив між природним збільшенням населення та приростом за рахунок міграції лише розширився.

При цьому нинішній план рівнів імміграції спрямований на скорочення припливу — насамперед за рахунок тимчасових резидентів, включно з іноземними студентами. Влада пояснює це бажанням знизити тиск на ринок житла та інші сфери, які не впоралися з темпами постпандемічного зростання.
Економістка Royal Bank of Canada Рейчел Батталья зазначає: у банку очікують подальшого уповільнення зростання орендних ставок цього року після різких стрибків одразу після пандемії. Сервіс Rentals.ca, який відстежує середні ставки оренди по країні, повідомляє: середня національна орендна плата у лютому знижувалася вже 16-й місяць поспіль, але темпи падіння помітно уповільнюються.

Батталья підкреслює, що слабший приріст населення впливає на житло одразу у двох напрямах. З одного боку, зниження попиту може охолоджувати ціни та оренду. З іншого — воно ж послаблює стимули будувати нове житло. Менші потоки новоприбулих означають нижчий попит, особливо в таких місцях, як Великий Торонто (GTA), куди традиційно спрямовується значна частка міжнародних мігрантів. Але навіть за корекції цін і ставок доступність житла, за її словами, залишається «у зовсім іншому стані порівняно з допандемійним періодом».

На тлі очікуваного «пом’якшення» ринку по країні Батталья також зазначає, що проблему доступності житла посилюють падіння споживчої впевненості та слабкий ринок праці.

Постпандемічний приплив молодших іммігрантів помітно змінював картину: медіанний вік у Канаді трохи знизився з 2022 по 2024 рік — з 41 року до 40,3. Однак минулого року медіанний вік уперше за три роки знову зріс — до 40,6 — через скорочення кількості непостійних резидентів. «Тепер, коли приплив новоприбулих, які в середньому молодші за народжених у Канаді, сповільнюється, ми бачимо зворотний розворот тенденції», — каже Батталья. Це означає, що країні буде важче так само активно закривати проблеми ринку праці припливом нових працівників, як це було в останні роки; натомість, за її словами, доведеться робити ставку на зростання участі в робочій силі серед уже наявного населення та на підвищення продуктивності.

Гіберт очікує, що через поєднання низької народжуваності та збільшення тривалості життя зростатиме коефіцієнт демографічного навантаження літніх — old age dependency ratio (OADR). Це співвідношення людей 65+ до населення працездатного віку (зазвичай 18–64). Що вищий показник, то складніше, пояснює він, підтримувати роботу економіки та держави: витрати на соціальні послуги й особливо охорону здоров’я зростають, а податкових надходжень стає менше, бо людей, які працюють, — відносно менше.

Як повідомляє CityNews Ottawa, Хіберт оцінює поточний OADR приблизно в 29,5 людини віком 65 років і старше на кожні 100 людей працездатного віку. Він використав модель Statistics Canada, щоб спрогнозувати, як показник може змінюватися за різних довгострокових сценаріїв імміграції.

Звіт парламентського бюджетного офіцера щодо плану рівнів імміграції прогнозує середньострокове зростання населення на рівні 0,8% на рік. За розрахунками Хіберта, за такого сценарію через 50 років коефіцієнт може зрости приблизно до 50 пенсіонерів на кожні 100 осіб працездатного віку.

Висновок Хіберта полягає в тому, що в ситуації, коли імміграція стає єдиним джерелом приросту населення, країні потрібен довший горизонт планування, ніж нинішнє трирічне вікно Immigration Levels Plan. «Ми мчимо в майбутнє, не думаючи про те, куди мчимо, — каже він. — Ми не знаємо, як виглядає фінішна пряма; ми бачимо лише цей невеликий відрізок перегонів».