Кордони під загрозою: Канада збільшує витрати на оборону

Через чотири роки після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Канада все виразніше відчуває, як глобальна нестабільність підбирається до її власних кордонів. Експерти говорять прямо: країні доведеться прискорено нарощувати оборонні витрати — і заради підтримки союзників, і заради захисту своєї території.

Про це йшлося на дискусії, яка відбулася на майданчику Canadian Global Affairs Institute та фонду Konrad Adenauer Foundation. Учасники обговорювали, як Канада та союзники по НАТО реагували на анексію Криму у 2014 році та на вторгнення 2022-го; у вівторок виповнюється чотири роки від початку повномасштабної війни.

Антон Сестрицин — лобіст, який брав участь в організації громадської підтримки України, — наголосив: канадцям важливо пояснювати, чому оборона стає пріоритетом і чому державі доведеться ухвалювати фінансово важкі рішення. За його словами, світовим лідерам час чесно говорити суспільству, в якому стані перебуває світ.

Венді Гілмор, яка у 2014 році координувала взаємодію з промисловістю в Міністерстві національної оборони Канади, а через дев’ять місяців після початку повномасштабного вторгнення стала помічницею генсека НАТО з оборонних інвестицій, вважає, що підтримка України союзниками й надалі запізнюється. Темпи рішень і постачань, за її оцінкою, все ще недостатні, щоб закривати потреби Києва та допомогти Україні виграти війну. Головний урок, каже Гілмор, — необхідність швидко перебудовуватися під тиском.

Вона нагадала: ще у 2014 році уряд Стівена Гарпера доручив їй визначити, що Канада могла б оперативно відправити Україні, причому так, щоб це «не викликало суперечок». Тоді йшлося виключно про нелетальну допомогу. Той самий підхід, за її словами, зберігався і в перші місяці повномасштабного вторгнення: союзники прагнули підтримати Україну, але водночас боялися прямої конфронтації з ядерною Росією.

До літа 2023 року, продовжила Гілмор, серед союзників — включно з Канадою — посилилося «бажане за дійсне» очікування різкого перелому і швидкої поразки Росії. Реальність виявилася іншою: у НАТО дедалі частіше визнавали, що Україна втягнулася в затяжну війну на виснаження. Лінія фронту змінюється мало, а бойові дії дедалі більше нагадують окопну війну часів Першої світової — але вже з масовим застосуванням високотехнологічних дронів.

За словами Гілмор, союзники досить швидко «спустошили» власні запаси боєприпасів — за кілька років після початку повномасштабної війни — тоді як Росія перебудувалася на воєнну економіку: нарощує виробництво й відправляє на фронт величезні маси солдатів. Центр стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) оцінює, що за чотири роки були вбиті, поранені або зникли безвісти 1,2 мільйона російських військовослужбовців; до цієї цифри не включені громадяни країн на кшталт Північної Кореї та Бангладеш, які воювали на боці Росії.

Окремий поворот, вважає Гілмор, стався після повернення президента США Дональда Трампа до Білого дому. Це фактично перевернуло роботу Ukraine Defence Contact Group — формату, який США створили для координації військової допомоги. За її словами, «непередбачувана поведінка» Трампа змусила НАТО активніше брати координацію підтримки України на себе. Свою роль зіграли і зростання оборонних витрат у Канаді та Європі на тлі загроз з боку президента.

У публікації CityNews Halifax йдеться, що зусиллями союзників з’явилися нові механізми — наприклад, ініціативи на кшталт данської, коли країни об’єднують кошти й зіставляють прогалини в українській обороні з можливостями партнерів, здатних ці прогалини закривати. Але, підкреслює Гілмор, у союзників, як і раніше, немає стабільного й передбачуваного ланцюжка постачання боєприпасів і техніки. Україні доводиться одночасно використовувати озброєння з багатьох джерел.

За її словами, країна фактично стала «майданчиком експериментів» із сумісності та стандартизації НАТО — за обмеженого контролю над тим, що саме і в якому обсязі їй надають.

Минулого місяця Канада разом із європейськими партнерами в Парижі підписала угоду про майбутні гарантії безпеки для України. У документі зазначається, що союзники повинні забезпечити безпеку сухопутних, повітряних і морських кордонів України, якщо буде представлено життєздатний варіант угоди про припинення вогню.

Генерал-майор Тревіс Морехен, який відповідає за військове співробітництво Канади з країнами, крім США, заявив учасникам дискусії: Оттава сприймає ці зобов’язання як довгу дистанцію — підтримку оборони України на горизонті 10–15 років.

Гілмор додала, що зростання оборонних витрат Канади важливе не лише заради України. Це також підготовка до захисту власних кордонів у світі, де правила працюють усе гірше. Вона нагадала: в арктичній зовнішньополітичній стратегії Канади, представленій у 2024 році, прямо йдеться, що вторгнення Росії в Україну підірвало міжнародні принципи суверенітету, а посилення російської військової присутності на Півночі може створити ризики для Канади. На цьому тлі Трамп також погрожував взяти під контроль Гренландію, заявляючи, що в регіоні нібито багато російських і китайських суден.

За словами Гілмор, Канаді потрібно тверезо оцінити власні інтереси та реальні вимоги до захисту суверенітету — і бути готовою до зростання витрат на північний напрям. В умовах «надмірно амбітних США», вважає вона, будь-яка загроза канадській території може трактуватися Вашингтоном як ризик для Сполучених Штатів. І це додатково підштовхує Оттаву зміцнювати оборону.

Експерти попереджають: для канадців це означає період складних рішень щодо розподілу державних ресурсів. Гілмор сформулювала це жорстко: підтримувати економічні очікування, рівень добробуту й захищати інтереси країни неможливо без здатності ці інтереси забезпечити.

Сестрицин, зі свого боку, звернув увагу на ще одну втрачену можливість: канадські компанії, за його словами, могли б активніше співпрацювати з українськими підприємствами, які за чотири роки зробили ривок і почали створювати одні з найефективніших у світі дронів. Такі виробництва, зазначив він, могли б відкриватися і в Канаді.

Він також заявив, що президент Росії Володимир Путін продовжить спроби захопити українські території, якщо Україна не отримає реальних гарантій безпеки — таких, які для Москви означають ризик прямого зіткнення з альянсом. За словами Сестрицина, Путін не зможе пояснити населенню величезні втрати й витрати війни, якщо підсумком виявиться захоплення лише «сотні чи близько того» українських сіл. А отже, за умов перемир’я він прагнутиме нових територіальних здобутків, якщо не очікуватиме серйозних наслідків.

Сестрицин закликав змінити формулу — від підтримки України «стільки, скільки буде потрібно» до підтримки «до перемоги». Перемога, за його словами, має бути рішучою. Зараз Україна, вважає він, отримує достатньо, щоб продовжувати спротив, але недостатньо, щоб виграти — і це стає дедалі серйознішою проблемою.