У Канаді побоюються агентів впливу під виглядом іммігрантів

До влади Канади звернулися понад 500 тисяч іноземців, які бажають оселитися в країні. Однак експерти з питань безпеки зосереджені на громадянах лише однієї держави: вони побоюються, що під виглядом звичайних іммігрантів до країни можуть проникнути особи, які співпрацюють з іноземним режимом, зокрема агенти впливу.

Фахівці підкреслюють: чим активніше розвиваються двосторонні відносини з КНР, тим вищий ризик в’їзду осіб, які працюють на китайську владу та беруть участь у тиску на діаспору. У зв’язку з цим Канаді необхідно забезпечити ретельний і всебічний аудит громадян Китаю, які прибувають.

З такою пропозицією виступив Філ Гурскі, колишній аналітик Канадської служби розвідки та безпеки (CSIS). Він нагадав, що в CSIS уже є великий підрозділ, який займається перевірками за лінією громадянства та імміграції. За його словами, цей ресурс можна і потрібно ширше використовувати саме для контролю в’їзду гостей із Китаю — щоб знижувати ймовірність проникнення до Канади агентів іноземної держави.

Китай, зазначають експерти та автори громадського розслідування про втручання іноземних держав, — одне з головних джерел так званих транснаціональних репресій у Канаді. Йдеться про практики, які спрямовані на людей уже тут, на канадській території: стеження за членами діаспори, онлайн-атаки, залякування та тиск через родичів, які залишаються в КНР.

«Якщо приїжджають відвідувачі з Китайської Народної Республіки, їх повинні перевіряти через CSIS», — сказав Гурскі журналістам на Парламентському пагорбі. Він підкреслив, що у служби є власні джерела та мережа партнерів по всьому світу. Якщо у CSIS з’являються дані, що людина «не правдива» — приховує факти біографії або реальні цілі поїздки, — їй, на думку Гурскі, слід відмовляти у в’їзді.

В окремому інтерв’ю він пішов ще далі: уряду варто збільшити фінансування і штат CSIS, щоб служба могла перевіряти всіх, хто прибуває з Китаю — незалежно від категорії в’їзду.

В останньому публічному звіті CSIS зазначено, що служба отримала 538 тисяч 100 запитів від імміграційного відомства та Агентства прикордонних служб Канади (CBSA) на перевірки заявників — від біженців і власників тимчасових віз до претендентів на ПМП і громадянство. При цьому в документі не йдеться, яка частина звернень стосувалася заявників з Китаю.

Директорка з глобальних питань Монреальського інституту глобальної безпеки (MIGS) Марі Ламенш заявила, що в Канаді все ще можуть діяти так звані «таємні поліцейські станції» Китаю. За її словами, до країни приїжджало чимало агентів, які намагалися залякувати представників китайської діаспори.

У 2022 році правозахисна організація Safeguard Defenders повідомляла, що Китай створив «поліцейські станції» по всьому світу — зокрема в Канаді. Королівська канадська кінна поліція (RCMP) розслідувала ці повідомлення, але у 2025 році завершила перевірку ймовірних пунктів у районі Монреаля без висунення обвинувачень. Прихильники таких точок стверджували, що це були лише місця, де надавали послуги китайсько-канадській спільноті.

Ламенш наполягає: за тими, хто приїжджає з Китаю, потрібно уважніше спостерігати — щоб переконатися, що вони не залучені до тиску на діаспору.

Ці заяви прозвучали одночасно з публікацією 71-сторінкового звіту MIGS, який Гурскі та Ламенш підготували у співавторстві. У документі зібрано приклади транснаціональних репресій з боку кількох держав на канадській території. Автори пишуть, що іноземна влада дедалі частіше «дотягується» до людей у Канаді через залякування, стеження, цифрові переслідування, тиск на родичів за кордоном, а в окремих випадках — і через плани фізичної шкоди.

Як зазначає CBC News, автори доповіді закликають краще захищати тих, хто стає мішенню таких дій, посилювати законодавство, виробити загальнодержавну стратегію протидії та розширювати міжнародне співробітництво.

У січні 2025 року розслідування під керівництвом судді Марі-Жозе Юг дійшло висновку, що транснаціональні репресії в Канаді стали «справжньою виразкою», а Китайська Народна Республіка — «найбільш активним винуватцем іноземного втручання, спрямованого проти канадських демократичних інститутів». Юг підкреслила: ця тема виходить за межі мандата її розслідування, але фактів достатньо, щоб «бити на сполох» і вимагати від уряду сприймати загрозу серйозно.

Доповідь MIGS виходить і на тлі спроб влади вибудувати нові правила прозорості. Міністр громадської безпеки Ґері Анандасанґарі нещодавно висунув колишнього головного виборчого посадовця Британської Колумбії Антона Бегмана на роль першого в країні комісара з прозорості іноземного впливу. Паралельно уряд опублікував проєкт регламентів, які мають підготувати запуск реєстру іноземних агентів — списку людей і організацій, що діють у Канаді за домовленістю від імені іноземних урядів. Бегман має виступити 26 лютого перед комітетом Палати громад з процедури та справ Палати і відповісти на запитання депутатів щодо своєї кандидатури.

Виконавчий директор інституту Кайл Метьюз додає, що доповідь з’являється в момент, коли економічний тиск з боку США підштовхує Канаду активніше зміцнювати торговельні зв’язки з такими країнами, як Китай та Індія. Саме ці держави, за оцінками експертів, також помічали у застосуванні транснаціонального тиску в Канаді. Метьюз також звернув увагу, що влада США скоротила фінансування низки організацій, які відстежували подібні практики по всьому світу.

У доповіді MIGS стверджується, що Канада «недооцінила масштаб і складність» транснаціональних репресій — через що іноземні уряди могли діяти «з відносною безкарністю», користуючись відкритістю країни та тим, що система не була готова до зростаючої загрози. Окремо автори зазначають технологічний чинник: соцмережі, дипфейки та інші інструменти роблять такі операції менш помітними й ускладнюють пошук джерела атак.

Хоча Китай називають одним із найактивніших учасників подібних дій у Канаді, в огляді також наводяться епізоди, приписувані Росії, Індії, Алжиру, Ірану та Руанді.

Окрема проблема — відомча роз’єднаність. За даними доповіді, транснаціональні репресії часто «провалюються між структурами»: залежно від типу загрози звернення можуть надходити до CSIS, RCMP, Канадського центру кібербезпеки, Управління безпеки зв’язку (CSE) або до CBSA. Відсутність єдиного зрозумілого механізму інформування робить процес заплутаним і дратує діаспори — реакція влади виглядає несистемною. Ще один бар’єр — страх постраждалих: багато хто побоюється, що на їхніх родичів за кордоном чинитимуть тиск.

Серед рекомендацій MIGS — розширювати координацію всередині G7, впроваджувати нові технологічні інструменти для виявлення таких операцій і усувати прогалини, щоб жертви транснаціонального тиску могли розраховувати на реальний захист.