Канадець закликав переглянути законопроєкт після смерті дружини

Мешканець Торонто Девід Слейтер просить федеральних депутатів ще раз зважити наслідки нового законопроєкту «Про медичну допомогу при смерті (MAID)». Його 71-річна дружина Даян Макдауелл, яка роками жила з депресією, хотіла отримати доступ до MAID, але не мала на це права — і 25 жовтня вчинила самогубство.

Слейтер розкладає на кухонному столі фотографії з їхніх поїздок. Ось Макдауелл сміється біля стародавнього храму в Греції, ось позує біля Тадж-Махалу, а ось усміхається поруч зі стадом слонів у Ботсвані. Подорожі, каже він, довго працювали як рятівне коло: терапія, ліки, зміна обстановки — і хвороба відступала.

«Вона тримала це в ремісії… Коли настав час, назад уже не було шляху. Вона пройшла точку ремісії», — каже Слейтер.

Поступово навіть найулюбленіші речі перестали приносити радість і почали нагадувати про те, що минає: сад, взуття, зимові місяці під вітрилом у Карибському морі. Приблизно за півтора місяця до смерті, згадує він, дружина сказала: «Я не хочу помирати, але я не хочу жити ось так». Слейтер називає це «MAID у двох словах».

Тепер він домагається, щоб MAID була доступна людям, у яких єдиним основним діагнозом є психічний розлад. І просить депутатів уважно подивитися на законопроєкт, який наприкінці жовтня вніс міністр юстиції Шон Фрейзер: документ пропонує прямо заборонити MAID для випадків, коли базове захворювання — лише психічне.

Слейтер упевнений: життя його дружини все одно обірвалося б — просто інакше. «Гідність, з якою вона жила, була б збережена», — каже він.
Фрейзер заявив, що прочитав некролог Макдауелл і був приголомшений. Він додав, що нещодавно сам втратив друга, який роками боровся з психічним захворюванням. Міністр пояснює: йому доводиться ухвалювати рішення в ситуації, коли в медичній спільноті немає єдиної думки, а ціна помилки непоправна.

Фрейзер каже, що орієнтувався на аргументи багатьох психіатрів. Їхній головний страх — неможливість надійно визначити, чи має людина шанс на поліпшення за умови коректного лікування, навіть якщо здається, що вже випробувано все. Міністр також згадав розмови з людьми, які вважають, що могли б не дожити до сьогоднішнього дня, якби MAID для психічних захворювань була доступна раніше — і вони раді, що залишилися живі.

Водночас інші фахівці застерігають: надто жорсткі обмеження можуть призвести до того, що люди помиратимуть унаслідок самогубства — без близьких поруч і без можливості піти «на своїх умовах». Некрологи останніх років — тих періодів, коли розширення доступу до MAID відкладали, — показують, що такі історії вже траплялися.

Як зазначає The Canadian Press, Фрейзер підкреслює: це не можна перетворювати на «бухгалтерський розрахунок» — на вибір між ризиком відмовити і ризиком дозволити. Розповідаючи про свого померлого друга, міністр зробив паузу й помітно схвилювався: згадував його як розумну, смішну і талановиту людину, яка могла б досягти багато чого, якби хвороба не зламала його життя. Він уточнив, що MAID в історії його друга не було.

За словами Слейтера, депресія з’явилася у Макдауелл ще до їхнього знайомства: їй було трохи за 30. Вона трималася на терапії та ліках. У важкі періоди, згадує чоловік, вона ставала тихішою, але продовжувала ходити на зустрічі й не пропускала роботу в юридичній фірмі, де була партнером-засновником і пропрацювала понад 30 років. Колеги цінували її за такт, емпатію та професіоналізм.

У 2012 році Макдауелл вийшла на пенсію. Дітей у пари не було, і вони часто жартували: «Зате в нас є відпустки». Узимку — вітрильне життя в Карибському регіоні, влітку — Торонто, а потім приблизно на три місяці — оренда на півдні Франції.

Новости интереснее, когда есть с кем их обсудитьПознакомьтесь с русскоязычными людьми из Ванкувера и других городов Канады. Возможно, тот самый человек уже совсем рядом.Посмотреть, кто сейчас на сайте →

Через кілька років, коли їй стало краще, Макдауелл попросила сімейного лікаря скасувати антидепресанти й почала поступово знижувати дозу — так, за словами чоловіка, вони й зробили. На човні в Гренаді одного ранку вона прокинулася й сказала, що їм потрібно терміново повертатися додому: «Щось не так». Відтоді, каже Слейтер, почався «більш важкий шлях».
Вона відразу повернулася до медикаментів, але колишнього ефекту вже не було. Далі були й інші методи лікування: транскраніальна магнітна стимуляція, електросудомна терапія, кетамін. «Це навалилося як тонна цегли. Це було шоком», — каже Слейтер.

Він згадує ніч, коли прокинувся від стукоту латунного узголів’я ліжка об стіну: дружину трясло так сильно, що він спочатку подумав про епілептичний напад. Пізніше з’ясувалося, що це панічна атака — і іноді на те, щоб повністю прийти до тями, йшло вісім-дев’ять годин.

Через пів року після повернення з Гренади Макдауелл на місяць потрапила до психіатричного відділення Toronto General Hospital. Слейтер каже: невдовзі після виписки вона різко змінилася. Людина, яка раніше не відчинила б двері у спортивних штанах, перестала одягатися взагалі. «Немає ніякого “просто візьми себе в руки”», — підкреслює він. І додає: з часом до нього дійшло, що його дружина бореться зі смертельною хворобою.

Пізніше вона знову опинилася в психіатричному відділенні — вже на три місяці, під суворим наглядом. Підбір ліків, багато індивідуальної терапії. Ще близько дев’яти тижнів вона провела в Homewood Health Centre у Гвелфі — спеціалізованому центрі лікування психічних розладів. «Не залишилося жодного неперевіреного каменя», — каже Слейтер.

Коли стало зрозуміло, що перспективи погіршуються, Макдауелл заговорила про MAID. Чоловік стверджує, що підтримав би її вибір. У їхній родині ця процедура була знайома: батько Слейтера отримав MAID у 89 років після інсульту. «Якість життя мого батька, коли йому це схвалили, була набагато кращою, ніж якість життя Дайан, коли їй навіть не дозволяли подати заяву», — каже він.

Макдауелл, як підкреслює Слейтер, була юристкою та людиною, яка щодня стежила за новинами. Вона знала, що не має права на MAID, і не вірила, що правила зміняться швидко. Пара розглядала варіант зі Швейцарією, де існує програма, яка приймає іноземців. Однак Макдауелл боялася, що якщо лікарі дізнаються про її намір, її знову госпіталізують.

Похорон Макдауелл відбувся 7 листопада. За словами Слейтера, прийшли всі — від психіатра до перукаря. Серед присутніх був і ліберальний депутат Роберт Оліфант — їхній сусід по тупиковій вулиці в мідтауні Торонто протягом 16 років. У 2016 році Оліфант був співголовою парламентського комітету, який готував рекомендації уряду щодо MAID. На церемонії він пообіцяв знову порушувати питання про справедливий доступ до MAID для людей із психічними захворюваннями.

Оліфант розповів, що незабаром йому доведеться голосувати щодо урядового законопроєкту. Він визнає: вибір буде непростим. Голос «за» зачинить двері для психічних захворювань як єдиної підстави, але водночас відкриє можливість для попередніх запитів на MAID для людей з деменцією та іншими станами, через які людина може в майбутньому втратити здатність надати згоду.

Слейтер же знову повертається до того, як усе могло б виглядати, якби MAID була доступна. Він уявляє, що вони могли б провести останні години разом — у колі сім’ї, розмовляючи про улюблене кафе біля Нотр-Дама в Парижі, куди вони заходили о другій годині ночі по морозиво й каву після прогулянок. «Те, що я не міг сидіти поруч і говорити з нею про це на її смертному одрі… це неправильно», — каже він.

Він уявляє, що тоді вона сказала б: «Я не хочу цього робити, але мені доводиться, бо в мене немає вибору… Я дуже тебе люблю». Він міг би тримати її за руку. «Це могло б бути гідно», — каже Слейтер.
На початку публікації також підкреслюється: якщо ви або хтось із ваших знайомих думає про самогубство, підтримка доступна цілодобово за номером 988 — національною лінією запобігання самогубствам у Канаді.