У Канаді обговорюють федеральну програму медпідтримки біженців

У Канаді обговорюють фінансування федеральної програми медичної підтримки біженців і шукачів притулку — Interim Federal Health Program (IFHP). Консерватори вимагають різко звузити покриття та витрати.

Нова хвиля суперечок піднялася після звіту Парламентського бюджетного управління. За його даними, річні витрати на IFHP за кілька років зросли майже в чотири рази: з 226 мільйонів доларів у 2021 році до 896 мільйонів у 2025 році. Причина — у зростанні кількості людей, які звертаються по притулок. Якщо нічого не змінювати, до 2030 року програма, за прогнозом, може коштувати федеральному бюджету вже близько 1,5 мільярда доларів на рік.

Лідер консерваторів П’єр Пуальєвр підхопив цифри й виступив із звично жорсткою риторикою. У соцмережах він пообіцяв «урізати люксові пільги» для «фальшивих біженців» і винести питання на голосування в Палаті громад. У пропозиції, внесеній партією, йдеться про «повний перегляд» IFHP і про те, що федеральна влада має оплачувати лише «екстрену, життєрятівну медичну допомогу» людям, чиї заяви про притулок уже відхилені.

Ліберали назвали ініціативу не реформою, а спробою зіграти на роздратуванні суспільства. Депутат Ясір Накві під час дебатів заявив, що йдеться не про факти й налаштування системи, а про намір розколоти країну та привезти до Канади американський стиль політичних воєн.

У результаті пропозиція консерваторів увечері в середу не пройшла: проти проголосували ліберали, депутати Блоку Квебека та НДП.

Сама дискусія звучить особливо знайомо тим, хто пам’ятає реформу 2012 року за кабінету Стівена Гарпера. Тоді консерватори також урізали IFHP, пояснюючи це тим, що «нелегальні іммігранти» та «підставні прохачі притулку» не повинні отримувати «золоту» медицину. Проти виступили правозахисники, медичні асоціації та провінційні уряди. Деякі провінції навіть запускали власні програми, щоб закрити прогалину після федеральних скорочень.

Один із найгучніших символів тих наслідків — випадок, коли з’ясувалося: федеральний уряд не оплачує хіміотерапію прохачеві притулку з лімфомою. Тодішній прем’єр Саскачевану Бред Волл назвав ситуацію «неймовірною» і наголосив, що рішення Оттави б’ють по найуразливіших.

Після скорочень відбулася серія позовів. Серед заявників був чоловік з Афганістану: йому відмовили в притулку, але депортувати його було не можна — країну не вважали безпечною. У нього діабет, і після змін він позбувся покриття на інсулін. Інший заявник після відмови намагався оформити постійне проживання через дружину; при цьому держава відмовлялася покривати операцію з приводу відшарування сітківки, що загрожувало незворотною втратою зору.

У липні 2014 року суддя Федерального суду Енн Мактавіш визнала, що зміни 2012 року фактично є «жорстоким і незвичайним» поводженням з боку держави та порушують статтю 12 Канадської хартії прав і свобод. Окремо вона підкреслила ризик для дітей, які приїхали з батьками: такі заходи ставлять під загрозу здоров’я, безпеку і навіть життя «невинних і вразливих» дітей.

Уряд Гарпера подав апеляцію, але після перемоги лібералів Джастіна Трюдо її відкликали.
Тепер консерватори наполягають: їхні нинішні пропозиції нібито не повторюють масштабу реформи 2012 року, а отже, частина претензій суду до них не застосовна. Але суперечка розгортається на тлі того, що й ліберали намагаються перешити програму. У торішньому бюджеті уряд оголосив про намір зобов’язати заявників оплачувати частину окремих витрат.

Лікар Меб Рашид, керівник Crossroads Clinic у Торонто, вважає, що називати це «співфінансуванням» надто м’яко. За його словами, 30‑відсоткова доплата за консультаційні послуги на практиці означає одне: психологічна та психіатрична допомога стає для багатьох недоступною — зокрема для людей, які пережили війну або тортури. Він також підкреслює, що базова допомога майже завжди обходиться дешевше, ніж лікування занедбаних хвороб.

Окремий вузол конфлікту — ідея урізати покриття тим, кому вже відмовили. Рашид нагадує: частину таких рішень потім скасовують в апеляціях, і люди в підсумку отримують статус, а з часом — і громадянство. При цьому незрозуміло, коли саме мають вмикатися обмеження: одразу після першої відмови чи лише після того, як людина вичерпала всі варіанти оскарження.

У публікації CBC News також підкреслюється: за гучними гаслами про те, що «канадцям самим не вистачає медицини», губиться ключове питання — чи справедливо перекладати проблеми провінційних систем охорони здоров’я на шукачів притулку, особливо коли їхні справи можуть роками чекати рішення. На цьому тлі федеральний уряд Марка Карні пропонує змінити правила для заявників, які перебувають у країні понад рік.

Тим часом суспільний скепсис щодо біженців помітно зростає. Консервативна критикиня з питань імміграції Мішель Ремпел Гарнер заявила в Палаті громад, що за лібералів підтримка імміграційної політики відчутно просіла. А опитування Environics восени показало: відносна більшість канадців погодилася з твердженням, що «занадто багато біженців насправді не є справжніми біженцями».

Доля IFHP тепер, ймовірно, обговорюватиметься і в парламентських комітетах, і в публічному просторі. Але досвід 2012–2014 років нагадує: будь-які рішення щодо медичного покриття для людей у вразливому становищі дуже швидко перестають бути абстрактним бюджетним рядком — і перетворюються на питання конкретних життів, здоров’я та того, якою саме гуманітарною країною Канада хоче себе бачити.