У Канаді розкрили несподівану причину нестачі лікарняних ліжок

Жителі Британської Колумбії дедалі частіше бачать одну й ту саму картину: переповнені приймальні відділення, багатогодинні черги та хронічну нестачу ліжок. Експерт із політики охорони здоров’я Джейсон М. Сазерленд вважає, що проблема впирається не стільки в роботу лікарень, скільки в давню недостатню інвестованість системи довгострокового догляду.

За його словами, провінція роками фактично використовувала лікарні як дорогу «страхувальну сітку» для сектора, який не встигає за старінням населення та зростанням кількості людей із тяжкою немічністю й складними медичними потребами. Підсумок помітний у статистиці: близько 15% лікарняних ліжок у Британській Колумбії зайняті пацієнтами, яким уже не потрібне стаціонарне лікування, але їх неможливо виписати — тому що для них просто немає безпечного місця, де можна жити й отримувати необхідний догляд. Переважно йдеться про літніх людей.

Сазерленд підкреслює: тримати таких людей у лікарні — погано одразу з кількох причин. Це погіршує якість життя пацієнтів і може підвищувати ризики для здоров’я, а паралельно «з’їдає» дефіцитні ресурси стаціонарів. Коли ліжка зайняті тими, кого не можна виписати, відділення невідкладної допомоги переповнені, бригади швидкої довше чекають передачі пацієнтів, а персонал працює на межі й вигорає.

Як зазначає Daily Hive, раніше цього року уряд провінції різко скасував проєкти вже схвалених закладів довгострокового догляду в різних населених пунктах — від Сквоміша до Келоуни та Форт-Сент-Джона. Ймовірною причиною стало те, що вартість одного місця сягала 1,8 млн доларів.

Потреба при цьому нікуди не зникла — вона лише зростає. У матеріалі йдеться, що черга на місця у фінансованих державою будинках довгострокового догляду, за повідомленнями, перевищує 7 тисяч осіб, а середнє очікування розтягується більш ніж на 200 днів. На думку автора, відмова від нових проєктів неминуче вдарить по лікарнях ще сильніше — і питання розширення мережі довгострокового догляду має стати однією з центральних тем виборчої кампанії.

Попит на такий догляд, пояснює Сазерленд, підштовхують одразу кілька чинників. Медицина рятує більше людей, але це означає й більше жителів, які живуть довше з важкими хронічними станами та потребують цілодобової підтримки. Плюс демографія: за даними Statistics Canada, у Британській Колумбії вже більше одного з п’яти жителів — старші за 65 років.

Сазерленд стверджує, що нинішніх потужностей явно недостатньо: упродовж найближчих десяти років провінції знадобляться тисячі нових місць у довгостроковому догляді хоча б для того, щоб утримати поточний рівень доступності послуг.

Новости интереснее, когда есть с кем их обсудитьПознакомьтесь с русскоязычными людьми из Ванкувера и других городов Канады. Возможно, тот самый человек уже совсем рядом.Посмотреть, кто сейчас на сайте →

Серед першочергових кроків він називає чотири напрями.

Перше - припинити «відступ» у будівництві нових установ і прискорити запуск проєктів. Очікування відкриття об’єкта по п’ять-сім років він вважає неприйнятним, коли лікарні та персонал уже перевантажені.

Друге — зайнятися тим, що вже збудовано. За його словами, через перерозподіл бюджетів на інші пріоритети багато установ відкладали критично важливе обслуговування, а частина старого фонду просто застаріла й потребує глибокої модернізації, щоб відповідати сучасним стандартам приватності та гідних умов проживання.

Третє — розвивати так звані перехідні, або step-down, заклади. Це місця для пацієнтів, які вже стабільні, але їм усе ще потрібна реабілітація перед поверненням додому або вони чекають черги на довгостроковий догляд. Сазерленд вважає, що переобладнання застарілих будівель або створення нових перехідних просторів допоможе швидше вивільняти лікарняні ліжка і при цьому уникнути будівництва особливо дорогих стаціонарних місць.

Четверте — розширювати заходи, які допомагають людям якомога довше не потрапляти до лікарні: збільшити обсяги фінансованої державою допомоги вдома, підтримати денні програми для дорослих і послуги перепочинку для родичів, які доглядають за близькими. Домашній догляд, підкреслює він, має включати й складнішу медичну підтримку — наприклад, спеціалізовану допомогу при деменції, щоб відкласти або й зовсім запобігти необхідності переїзду до закладу довготривалого догляду.

Водночас Сазерленд окремо застерігає: одними лише будівництвами проблему не вирішити. Провінціям, на його думку, важливо знижувати попит на інтенсивну медичну допомогу наприкінці життя — і вибудовувати систему так, щоб люди отримували потрібну допомогу в потрібному місці. Тоді стаціонари зможуть зосередитися на справді невідкладних випадках, а літні жителі отримуватимуть більш відповідний і гідний догляд.