Навчання на Алясці показали слабкі місця канадської армії

Внутрішні документи Міністерства національної оборони Канади показують: на великих зимових навчаннях на Алясці канадські військові місцями виявилися не готовими до умов справжнього арктичного холоду — і за навичками, і за спорядженням.

Формально завдання вони виконали, але інспекції зафіксували болючі провали у «зимовому солдатському побуті», медпідготовці та роботі техніки за температур нижче -30 °C.

Йдеться про Exercise Global Response, які відбулися в лютому на базі Joint Pacific Multinational Readiness Center на північ від Фербанкса. У навчаннях брали участь понад 400 військовослужбовців 3 батальйону Королівського канадського полку (3RCR). Батальйон діяв у складі значно більшої бригади армії США.

Один із канадських оціночних звітів (без дати) описує картину без дипломатії: «протягом перебування в зоні очікування рота послідовно демонструвала брак підготовки, необхідної для життя в арктичних умовах». Окремо автори пройшлися по нещодавній ініціативі, яка дозволила полку докуповувати цивільне «готове» спорядження на додаток до штатного комплекту для холоду. На практиці, йдеться у звіті, це створювало зайві проблеми: одні намагалися на місці лагодити плиту і ліхтарі Coleman, інші плуталися з установленням десятимісного намету.

Перевіряльники зробили висновок: у деяких підрозділах надто мало уваги приділяли базовим навичкам зимової підготовки.
Командир 3RCR підполковник Аарон Корі з такою оцінкою не погодився. За його словами, батальйон готувався до зими цілий рік перед відправленням на Аляску, а кожен учасник навчань мав мати кваліфікацію cold weather operator. Корі також підкреслив, що командири від рівня відділення і вище пройшли курс cold weather leader, а до складу батальйону включили радників з арктичних операцій.

При цьому навіть у самих звітах визнається: попри труднощі та випадки обморожень, навчальні цілі були виконані. Корі називає головним уроком необхідність «знижувати темп» і значно жорсткіше підлаштовувати плани під погоду, ніж в інших регіонах. На навчаннях, каже він, противником були не лише умовні сили, а й «погода, яка в багатьох випадках була серйознішим ворогом». Звідси — потреба планувати цикли обігріву особового складу і пам’ятати, що на морозі спорядження стає важчим, а рух по болотистій місцевості та в горах потребує більше енергії.

Журналісти, які отримали документи, описують і інші проблемні місця — зокрема, роботу медичної групи. В одному з матеріалів йдеться, що «виявилося кілька прогалин у розумінні медичною групою своїх необхідних завдань» під час навчань. За версією звіту, медики вважали, що мають просто чекати й працювати лише з реальними травмами, а не брати участь у сценарії «гри». У трьох епізодах деяких із них помітили за тривалими розмовами по особистих телефонах — що, як зазначається, могло видати їхні позиції «противнику». Також вказується, що медична команда отримала лише чотиригодинний семінар з арктичної медицини замість п’ятиденного курсу США в симуляційному центрі.

Головний ворент-офіцер Роберт Макспадден, полковий сержант-майор 3RCR, при цьому назвав медиків видатними — особливо в тому, як вони допомагали постраждалим від обморожень. Однак додав, що рішення щодо навчальної програми коментувати не може.

Новости интереснее, когда есть с кем их обсудитьПознакомьтесь с русскоязычными людьми из Ванкувера и других городов Канады. Возможно, тот самый человек уже совсем рядом.Посмотреть, кто сейчас на сайте →

Окремим випробуванням виявилася техніка. У сильний мороз акумулятори безпілотників розряджалися настільки швидко, що часом час польоту скорочувався до десяти хвилин. Виникали й проблеми зі зв’язком: на таких широтах бракувало супутникового покриття.

З американського боку подібні висновки містяться в окремій оцінці Ted Stevens Center for Arctic Security Studies, опублікованій онлайн. Там зазначається, що частини США зіткнулися зі схожими обмеженнями — причому інколи з зовсім базовими: не вистачало обладнання для розчищення снігу та палива, необхідного для постійної роботи двигунів, щоб вони не промерзали.

Колишній полковник П'єр Леблан, який служив на Півночі на командних посадах наприкінці 1990-х, вважає, що після майже «покоління» без значної присутності в Арктиці Канаді доведеться заново відновлювати багато навичок. За його словами, величезні відстані та примхлива погода роблять цей регіон найскладнішим з усіх, де йому доводилося працювати. Як приклад Леблан наводить історію зі своєї служби: ремонтну групу відправили на об'єкт радіолокаційної системи North Warning System «на кілька годин», а зрештою люди застрягли там на 21 день.

Леблан підкреслює й іще одну річ: в Арктиці «високотехнологічній» армії, звиклій до інтернету й супутників, доводиться повертатися до максимально простих рішень. На технології не можна спиратися повністю — якщо занадто на них покладатися, «дуже швидко виникне проблема», і тоді рятують лише «дуже-дуже прості системи».

Експерт з арктичної оборони з Університету Калгарі Роб Г’юберт нагадує, що в 1950–60-х канадські військові вважалися добре навченими для дій на Півночі. Тоді, каже він, існувала можливість швидко перекинути понад одну тисячу військовослужбовців із технікою майже в будь-яку точку країни. Г’юберт наводить приклади масштабних навчань минулого: у лютому 1950 року в Exercise Sweetbriar уздовж Аляскинського шосе — між Вайтгорсом і Аляскою — понад п’ять тисяч канадських і американських військових відпрацьовували спільне розгортання, бій і забезпечення в арктичних умовах. Пізніше канадські підрозділи готувалися до сценарію радянських повітряно-десантних атак на Півночі та експериментували з екіпіруванням, транспортом, зв’язком, мобільністю та виживанням. У 1970-х Канадський повітряно-десантний полк проводив власні тренування з парашутними висадками, зокрема в Coral Harbour та Інувіку.

Х’юберт визнає: зі зростанням оборонних витрат за уряду Карні зимових навчань стало більше. Однак масштаби зменшилися, а досвід невеликих груп не переноситься автоматично на дії великих з’єднань. Проблемою він називає і загальний настрій. Х’юберт нагадує давню репліку колишнього начальника штабу оборони, генерала у відставці Волта Натинчика, який якось пожартував, що в разі російського вторгнення в Канадську Арктику насамперед запустить операцію пошуково-рятувальної служби. За словами Х’юберта, такі заяви закріплювали відчуття, що на Півночі «воювати не доведеться», тоді як Росія, за його оцінкою, воювати в північних умовах уміє.

На тлі планів Оттави забезпечити майже цілорічну присутність на Крайній Півночі ці висновки звучать особливо жорстко: як зазначає CBC News, навіть виконані завдання на Алясці не скасовують головного — канадській армії доведеться заново напрацьовувати цілий пласт арктичних компетенцій, від польової «побутовухи» до стійкого зв’язку й техніки, здатної працювати в екстремальному морозі.