Кожен десятий лікар пішов, майже половина скоротила навантаження. Що відбувається в ER Канади?

Кожен десятий лікар відділення невідкладної допомоги в Канаді вже пішов із цієї спеціальності, а більшість тих, хто залишився, скорочують зміни або беруть паузи, намагаючись не «згоріти» на роботі. Про це йдеться в дослідженні, опублікованому в Canadian Medical Association Journal: висновки зроблені за підсумками загальнонаціонального опитування лікарів.

Ванкуверська лікарка невідкладної допомоги докторка Кейтлін Стоктон розповідає, що переповнені приймальні відділення щодня перетворюють звичайну роботу на випробування — і для пацієнтів, і для персоналу. Їй доводилося повідомляти пацієнтові про діагноз раку практично без приватності — у шумному спільному приміщенні. Пацієнта з внутрішньочерепним крововиливом вона лікувала на ношах прямо в коридорі. Наслідки багатогодинного очікування бувають зовсім страшними: один із пацієнтів, простоявши в черзі вісім годин, переніс септичний шок і опинився на межі смерті.

За словами Стоктон, такі епізоди виснажують і морально, і фізично — і поступово «з’їдають» людей зсередини. За останні кілька років, каже вона, щонайменше п’ятеро її колег уже залишили невідкладну медицину.

Опитування показує, що це не поодинока історія одного міста чи провінції. Майже половина респондентів зізналися, що зменшили обсяг клінічної роботи. Ще 20% брали відпустку або тимчасово припиняли працювати, а 10% повністю пішли зі спеціальності. Найвищі рівні вигорання частіше фіксувалися у жінок і молодих лікарів.

Автори дослідження підкреслюють: вигорання лікарів — це не лише питання самопочуття персоналу. Воно безпосередньо відбивається на якості допомоги та безпеці пацієнтів, і його не можна списувати на «ехо пандемії». Опитування проводили онлайн; у ньому брали участь понад 400 лікарів. Відповіді надійшли з усіх провінцій і територій, крім Нунавуту та Юкону.

При цьому зрозуміти масштаб проблеми в цифрах непросто: точних даних про те, скільки фахівців регулярно працює у відділеннях невідкладної допомоги, немає. Як і багато лікарів у Канаді, вони часто оформлені як незалежні підрядники, а не як штатні працівники. За оцінкою Канадського інституту інформації про охорону здоров’я, у 2024 році в країні було близько 3 тисяч 750 лікарів невідкладної допомоги. Канадська асоціація лікарів невідкладної допомоги говорить приблизно про 6 тисяч, але жодна з оцінок не показує, скільки з них реально закривають повноцінні графіки в приймальних відділеннях.

Стоктон, яка також представляє Канадську асоціацію лікарів невідкладної допомоги, каже, що результати її не дивують. Найважче, підкреслює вона, — бачити шкоду від затримок і перевантаженості системи, знову і знову бити на сполох і при цьому не спостерігати змін. Вона називає те, що відбувається, «тривожним відтоком» медпрацівників по всій країні й зазначає, що йдуть не лише ті, хто близький до пенсії: «це люди, які всього через три, п’ять або десять років після навчання залишають невідкладну медицину, лікарняну практику або взагалі медицину — бо більше не можуть витримувати цю роботу й водночас зберігати власне благополуччя».

Як повідомляє CBC News, дослідники називають ситуацію «кризою для канадської системи»: відтік кадрів відбувається на тлі хронічної переповненості приймальних відділень, нестачі персоналу та того факту, що мільйони канадців, як і раніше, не мають доступу до сімейного лікаря.

Автори нагадують і про ширший контекст. У 2024 році розслідування CBC News показало, що в Онтаріо кожна п’ята лікарня, де є відділення невідкладної допомоги або центр термінової допомоги, протягом року переживала позапланове закриття — тоді як до пандемії це вважалося рідкістю.

Паралельно погіршуються і показники очікування. За даними звіту Канадського інституту інформації про охорону здоров’я, у 2024-2025 фінансовому році один із десяти пацієнтів, госпіталізованих через приймальне відділення, провів у невідкладній допомозі понад 48 годин в очікуванні ліжка — на 12 годин довше, ніж шість років тому. У звіті це пов’язують з обмеженими потужностями, проблемами доступу до звичайної меддопомоги та старінням населення.

Лікар невідкладної допомоги з Торонто Джеймс Маскалик каже, що дослідження точно описує те, що він бачить у своїй практиці: фахівці дедалі частіше почуваються віч-на-віч із «перевантаженою системою». За його словами, люди йдуть не через особисті обставини, а через організаційні провали — і у стосунках лікаря та пацієнта з’являється болісне відчуття, що медики підводять тих, кому мають допомагати.

Серед пропозицій авторів роботи — налагодити маршрутизацію пацієнтів, інвестувати в спеціалізовану геріатричну невідкладну допомогу та розширювати служби, здатні закривати потреби пацієнтів за межами ER. Частина регіонів уже випробовують нові рішення: наприклад, в Онтаріо фармацевти та парамедики отримали більше повноважень, щоб допомагати деяким пацієнтам на рівні громади, а Британська Колумбія відкрила десятки центрів невідкладної та первинної допомоги, щоб розвантажити переповнені приймальні.

На загальнонаціональному рівні суперечка про гроші для охорони здоров’я знову спливла на зустрічі прем’єрів 13 провінцій і територій у Шарлоттауні: у спільній заяві вони попросили федеральну владу забезпечити більш передбачуване фінансування. Канадська медична асоціація, зі свого боку, закликала прем’єрів швидше впроваджувати вже відомі рішення — зокрема заходи, які могли б знизити ризик чергового літнього сезону закриттів відділень невідкладної допомоги, — і підтримала ініціативи щодо зняття бар’єрів для роботи лікарів між провінціями.

При цьому Маскалик підкреслює: програми взаємодопомоги та нормальний відпочинок справді можуть знизити ризик вигорання, але корені проблеми — глибші, у системних збоях. Стоктон додає, що без прозорих лікарняних показників і реальної відповідальності — не лише на рівні окремих установ, а й на рівні провінційної та федеральної влади — ситуацію не переламати. Постійно бачити переповненість і небезпечні черги, каже вона, з часом просто «ламає» людину.