Канада показала Європі інший шлях у торговельному конфлікті з Трампом

Рішення Канади згорнути торговельні переговори з адміністрацією Дональда Трампа в Європі розглядають буквально під лупою. Все частіше там запитують себе: може, канадська жорсткість — більш робоча стратегія, ніж поступки заради сумнівної «стабільності».

Ще минулого року голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, сидячи поруч із Трампом на його гольф-курорті в шотландському Тернберрі, переконувала європейців: угода про єдиний 15% тариф США на експорт із ЄС дасть «передбачуваність і стабільність». Тепер критики називають цю угоду односторонньою капітуляцією і вважають, що вона лише розв’язала Вашингтону руки для подальшого економічного тиску.

Спочатку США спробували перекласифікувати частину європейських промислових товарів, щоб обкласти їх вищими митами. Потім спалахнув новий конфлікт через плани європейських країн запровадити податок на цифрові послуги американських технологічних гігантів — сюжет дуже схожий на нещодавні спроби Вашингтона продавлювати податкові умови для Оттави.

А невдовзі після ратифікації «тернберрійської» угоди Європарламентом Трамп написав у Truth Social, що готовий фактично поховати домовленість: він пригрозив 100% митами проти будь-якої європейської країни, яка запровадить або розширить податки на техкомпанії.

На цьому тлі крок прем’єр-міністра Канади Марка Карні — вийти з переговорів зі США — частина європейських політиків сприймає не як безрозсудний ризик, а як сигнал: тиску можна і потрібно чинити опір. Колишній посол Франції в США Жерар Аро прямо сформулював ідею: «Канада має показати шлях ЄС: з Трампом працює лише твердість». Голова торговельного комітету Європарламенту німець Бернд Ланге закликав країни, віддані демократії та верховенству права, діяти разом і додав: «Ми на боці Канади». А екс-прем’єр Швеції Карл Більдт зауважив, що приклад Канади, Китаю і Бразилії показує: США в торгівлі можна протистояти — і в ЄС з Японією, за його словами, напевно почнеться «тихе обговорення», чи не помилилися вони, обравши м’якшу лінію.

При цьому гучної підтримки Карні від чинних європейських лідерів майже не чути: багато хто не хоче зайвий раз провокувати Трампа. Однак за зачиненими дверима, кажуть спостерігачі, канадський підхід викликає повагу.

Старший науковий співробітник Європейської ради з міжнародних відносин Тобіас Геерке вважає, що сам факт відходу Канади від столу переговорів — «цікавий і хороший приклад» для Європи. Необов’язково «ковтати все», іноді важливіше показати готовність встати й піти — а потім посилити тиск на Вашингтон, щоб вибити більш прийнятні умови.

Досі, зазначають спостерігачі, по-справжньому жорсткі «червоні лінії» ЄС проводив із Трампом частіше в питаннях території, а не торгівлі. Так, спроби змусити Данію передати США контроль над напівавтономною Гренландією викликали осуд по всьому ЄС, дипломатичну ізоляцію Вашингтона і навіть обмежену військову відповідь Данії та Європи. Лише коли загроза анексії поставила під ризик НАТО, Трамп частково відступив — переключившись на розпливчасті розмови про майбутню «рамкову» співпрацю з освоєння ресурсів Гренландії.

Геерке пояснює різницю просто: територіальна цілісність Європи миттєво включає емоції та солідарність, а суперечки про те, чи буде тариф 15, 13 або 17 відсотків, такої мобілізації не дають. Через це ЄС виявився помітно менш готовим до ескалації саме в торгівлі.

Схожі складнощі, як показує досвід Великої Британії, виникають і у Лондона. Колишній прем’єр-міністр від лейбористів Кір Стармер був серед перших, хто намагався якомога швидше домовитися з Трампом на початку його другого терміну. З часом угода стала виглядати значно менш вигідною: британським експортерам довелося змиритися з базовим 10% митом на більшість поставок до США, а сталь і алюміній потрапили під ще вищі тарифи. Додатковий удар — те, що Вашингтон невдовзі запропонував схожі угоди Японії та Південній Кореї, швидко розмивши конкурентні переваги, на які розраховувала Британія.

Коли США пригрозили Великій Британії 100% митами через уже чинний податок на цифрові послуги, нервозність в уряді помітно зросла. І замість симетричної жорсткості британські чиновники цього літа почали готувати ґрунт для відкату, даючи зрозуміти, що податок може бути «переглянутий». Карні, коментуючи зрив переговорів Оттави з Вашингтоном, фактично попереджав про такий сценарій: підпис американської адміністрації за Трампа, підкреслював він, часто «написаний олівцем».

Однак фахівці з торгівлі сумніваються, що Європі та Британії буде так уже легко відтворити канадську модель — надто відрізняються суспільні настрої та готовність витримувати затяжний економічний удар. Торговельний юрист і колишній співробітник Міністерства торгівлі США Арун Венкатараман, який працював перемовником в Офісі торгового представника США за адміністрацій Байдена й Обами, каже: у Канаді склалася унікальна ситуація — значна частина суспільства підтримує ідею захищати національні інтереси, розуміючи, наскільки тісно канадська економіка пов’язана з американською. Така колективна готовність терпіти наслідки провалу переговорів, за його словами, трапляється рідко.

Венкатараман підкреслює: демонстративне «ні» Карні — це лише старт довшого й боліснішого протистояння. Одна річ — бути морально та інтелектуально готовим до удару, який майже неминучий у разі провалу переговорів з адміністрацією Трампа. І зовсім інша — витримувати цей удар довго, коли затяжні конфлікти поступово розмивають політичну волю.

Саме ризик вигорання підтримки, за його оцінкою, пояснює, чому європейські союзники зараз намагаються поводитися тихіше, поки триває обмін різкими заявами. Готовність до компромісів залежить від того, як сторони бачать довгострокові відносини, а різкі коливання в надійності Вашингтона, вважає Венкатараман, зрештою б’ють насамперед по самих США.

Падіння довіри до американського лідера виходить далеко за межі Канади та Європи. Опитування Pew Research Center у червні 2026 року показало, що медіанний показник довіри до лідерства Трампа у світі становить 23%. Як зазначає CBC News, зниження виявилося помітним у країнах із давніми економічними та оборонними зв’язками зі США, а найсильнішим — серед найближчих традиційних союзників, включно з Німеччиною та Канадою.

Венкатараман при цьому нагадує: у торгівлі «фінальні» рішення часто виявляються не фінальними. Історія переговорів сповнена прикладів, коли провальні раунди згодом поверталися до життя, а іноді саме кілька гучних і драматичних зривів у підсумку приводили до більш прийнятного результату.