Символіка найвищого ордена Канади викликала протест

У Канаді розгоряється дискусія навколо найвищих знаків державної відзнаки: частина населення наполягає на ключовій національній нагороді.

Деякі представники корінних народів закликають федеральну владу переглянути Орден Канади — і подумати, як прибрати з нього «глибоку колоніальну символіку та асоціації». Про це йдеться у внутрішній урядовій презентації, присвяченій модернізації системи нагород.

Документ підготували у квітні для Консультативної ради Ордену Канади. Автори зазначають: з нещодавніх обговорень стало зрозуміло, що для частини корінних жителів саме прийняття нагороди «може викликати почуття дискомфорту або сорому» — через колоніальний контекст. Водночас інші учасники говорили протилежне: Орден Канади можна сприймати як інструмент примирення — спосіб визнавати силу й стійкість корінних спільнот.

Дослідження про те, наскільки канадці взагалі знають про Орден Канади та як сприймають систему нагород, проводить Група з впливу та інновацій при Таємній раді спільно з Канцелярією секретаря генерал‑губернатора та Фондом Рідо‑Холл. Думки збирали, зокрема, на міському саміті корінних народів у грудні минулого року та на зустрічі з історії та спадщини корінних народів у березні.

Як випливає з презентації, учасники часто говорили про досягнення не як про індивідуальну кар’єру, а як про служіння і користь для спільноти. І тут виникає розбіжність зі звичною логікою нагород, які традиційно відзначають особисті заслуги. «Перспективи корінних народів часто надають пріоритет визнанню внеску спільнот загалом, де вплив на громаду та колективний результат важливіші за індивідуальну відзнаку», — йдеться в документі.

Ці матеріали — презентацію та супровідну записку на ім’я керівника Таємної ради Майкла Сабіа, головного федерального держслужбовця країни, — The Canadian Press отримала через Закон про доступ до інформації.

Орден Канади заснували у 1967 році; відтоді його отримали понад 8,3 тисячі людей. Нагороду вручає генерал‑губернатор — за видатні досягнення, відданість своїй громаді та служіння країні. Номінувати кандидата може будь-хто охочий, але лише за умови, що це живий громадянин Канади.

У записці Сабіа окремо описані «тертя та бар’єри», які ускладнюють процес — і для номінаторів, і для співробітників Канцелярії нагород при офісі секретаря генерал‑губернатора. Серед проблем — розмиті очікування: людям незрозуміло, яку саме інформацію потрібно надати, і їм доводиться діяти навмання. Після подання заявки починається ще один дратівливий етап — «чорний ящик»: незрозуміло, що відбувається далі й які кроки будуть наступними, через що «зростає невдоволення та підривається довіра».

Ще одна болюча точка — відсутність попереднього відбору та зрозумілих критеріїв. У результаті співробітники витрачають непропорційно багато часу на заявки, у яких майже немає шансів просунутися далі.

Як зазначає The Canadian Press, представник Таємної ради П’єр-Ален Бюжольд повідомив у письмовій відповіді, що поточні результати дослідження показують: з канадцями потрібно активніше говорити про Орден Канади — про те, хто вже отримував нагороду і наскільки різні це люди, також про те, як можна оновити процедури подання та ухвалення рішень.

За словами Бюжольда, робота включає обговорення з представниками та організаціями Перших націй, метисів та інуїтів, щоб зібрати дані, які «змістовно відображають погляди наших партнерів із числа корінних народів». Він додав, що консультації тривають, а підсумковий звіт Таємна рада передасть до офісу секретаря генерал‑губернатора наприкінці наступного місяця.

У презентації наведено й конкретні приклади того, як учасники обговорень визначали «заслуги». У їхньому уявленні це, наприклад, передача знань про життя на землі та наставництво на території; навчання дбайливого ставлення до природи; підтримка старійшин, робота з молоддю, зміцнення громад і безкорисливе волонтерство. Також до заслуг відносили захист рівності та прав корінних народів, посилення голосу маргіналізованих груп і розширення доступу до можливостей; використання творчості для збереження культури та підвищення обізнаності — через візуальні проєкти та сторітелінг; і, окремо, визнання молодих людей, які надихають зміни, просувають примирення та змінюють ставлення до важливих для спільноти тем.

У записці також йдеться про плани налагодити взаємодію з групами видимих меншин, які недостатньо представлені серед нагороджених Орденом Канади.

Колишній федеральний держслужбовець Ендрю Ґріффіт, який збирав дані про отримувачів Ордена, сказав, що його здивувало інше: в оприлюднених документах нічого не йдеться про недостатню представленість жінок. За його даними, хоча за переписом 2021 року жінки становлять 51% населення, серед кавалерів Ордена Канади у 2013-2024 роках їх було лише 34,5%. Торік показник трохи зріс — до 36,8%.

Гріффіт припустив, що причина може полягати в більш загальній проблемі: жінок, як і раніше, менше на найвищих рівнях організацій (за винятком уряду та окремих сфер). Однак, підкреслив він, на прикладі Ордена Канади все одно видно, що «їм так і не вдалося суттєво зрушити ситуацію».