Економісти пояснили причини зростання сепаратистських настроїв в Альберті

Альберта давно зберігає репутацію одного з найбагатших регіонів Канади. Тут високі доходи, величезні запаси ресурсів і немає провінційного податку з продажів. Однак за вітриною добробуту накопичується роздратування — і зрештою воно знову виливається в розмови про незалежність.

Вже цього місяця жителі Альберти проголосують: чи має провінція запустити процедуру, яка призведе до обов’язкового референдуму про відокремлення. Для прихильників цієї ідеї це спосіб «поставити Оттаву на місце», для скептиків — ризикований стрибок у невідомість.

Формально економіка Альберти й надалі виглядає потужно: це найбагатша провінція країни за ВВП на душу населення. Однак багато місцевих кажуть, що у власних гаманцях колишню «альбертську винятковість» більше не відчувають — і пов’язують це з рішеннями федеральної влади.

Переломним моментом став нафтовий обвал 2014 року. Тоді інвестори різко загальмували нафтогазові проєкти, а у 2015–2016 роках провінція увійшла в рецесію. Економіка згодом відштовхнулася від дна, але сама галузь змінилася: компанії навчилися працювати ефективніше, а мегабудови, які раніше приносили гроші й робочі місця, стало важче виправдати.

Головний економіст Servus Credit Union Шарль Сен-Арно вважає, що саме мляві результати останніх років підштовхнули сепаратистські настрої. За його оцінкою, купівельна спроможність жителів Альберти зараз приблизно на 10% нижча за рівень 2014 року: падіння було різким у 2015-2016 роках, а потім показник майже не рухався. «Для пересічної людини це виглядає так, ніби вона просто тупцює на місці», - пояснює економіст.

Не додає оптимізму і ринок праці: за даними Statistics Canada, безробіття в Альберті з 2016 року тримається вище за середньоканадське, а середній тижневий заробіток за цей час насилу встигає за інфляцією.

Парадоксально, але у 2026 році в нафтогазі знову багато хороших новин. Нафта подорожчала до 100 доларів США за барель, обговорюються нові великі проєкти — від трубопроводу Pacific Link до LNG Canada Phase 2, — а видобуток у нафтоносних пісках оновлює рекорди. Оттава теж подає сигнали підтримки: у країні скасували споживчий вуглецевий податок, а також відмовилися від ліміту на викиди для нафтогазового сектору.

Тим не менш частина виборців підкреслює: вони пам’ятають, скільки проєктів так і не дійшло до будівництва. Відставний інженер-нафтовик Морад Різкалла, який майже 40 років пропрацював в енергетиці Альберти, впевнений: скасовані трубопроводи обійшлися провінції та всій Канаді надто дорого — насамперед через втрачені можливості. На його думку, якби Northern Gateway та Energy East усе-таки побудували, то на тлі нинішнього підйому країна отримала б помітний зиск.

19 жовтня Різкалла збирається голосувати за варіант, який доручить уряду Альберти розпочати процес підготовки обов’язкового референдуму про відокремлення. Для нього це насамперед політичний сигнал Оттаві та важіль у переговорах — про вирівнювальні платежі, представництво в парламенті та доступ до ринків.

Новости интереснее, когда есть с кем их обсудитьПознакомьтесь с русскоязычными людьми из Ванкувера и других городов Канады. Возможно, тот самый человек уже совсем рядом.Посмотреть, кто сейчас на сайте →

При цьому Різкалла визнає: у практику відділення він глибоко не вникав — і тим більше не рахував, скільки коштує побудувати нову державу. А рахунок, за оцінками експертів, може йти на десятки мільярдів.

Як зазначає CBC News, навіть якщо провінція змінить конституційний статус, деякі базові проблеми нікуди не зникнуть. Ціни на нафту все одно визначаються світовою кон’юнктурою, а компанії після шоку 2014 року стали значно обережнішими з інвестиціями в нові мегапроєкти. Реінвестування в нафтоносні піски в останні роки залишається лише невеликою часткою від докризових рівнів.

Є й чиста географія: Альберта не має виходу до моря. У будь-якому сценарії нафту й газ доведеться доставляти покупцям через чужі території. Старший портфельний менеджер Trivest Wealth Мартін Пеллетьє каже, що у провінції є потенціал «впоратися самій по собі», але невизначеність через її «замкнене» положення — серйозний ризик.

Якщо Альберта стане незалежною, їй також доведеться вирішувати питання пенсій, валюти, банківської системи, податків і торгівлі. Прихильники відокремлення запевняють, що провінція здатна функціонувати як успішна країна, а спірні вузли можна розв’язати шляхом переговорів із сусідами. Співголова Alberta Transition Council Денніс Калма наполягає: незалежність, за їхніми розрахунками, досяжна і фінансово підйомна.

Сен-Арно порівнює можливий альбертський плебісцит радше з британським Brexit, ніж із референдумом у Квебеку 1995 року. Він вважає, що тут мотив більшою мірою політичний, а не культурно-мовний. На енергетичній конференції в Калгарі минулого місяця екс-прем’єр Великої Британії Девід Кемерон, який започаткував референдум 2016 року і виступав проти виходу з ЄС, нагадував: результат таких голосувань ніколи не гарантований, а сам процес часто виявляється набагато складнішим, ніж здається на старті.

Щодо грошей оцінки радикально розходяться. Alberta Transition Council нещодавно представив бюджет і модель розрахунків: одноразові перехідні витрати там оцінені у п’ять млрд доларів, а потенційний щорічний профіцит незалежної Альберти — у 22,2–32,1 млрд.

Однак звіт Школи публічної політики Університету Калгарі, підготовлений на замовлення уряду Альберти, змальовує набагато тяжчу картину: створення нової держави може коштувати від 50 до 170 млрд доларів за п’ять років. У документі також йдеться, що сукупний борг провінції може зрости до 324,1–442,3 млрд доларів.
Президент Business Council of Alberta Адам Легг, який входив до консультативної групи щодо цього звіту, наголошує: невизначеність надто велика, а фінансові ризики зрештою ляжуть на мешканців — «усе це б’є по наших кишенях». Поки що, за його словами, бізнес не заморожує проєкти й не чекає підсумків голосування 19 жовтня. Це може змінитися, якщо провінція справді почне рух до незалежності.