Звичайна поїздка закінчується реанімацією: що відбувається з дітьми на електросамокатах у Канаді

Канадські педіатри та лікарі невідкладної допомоги б’ють на сполох: електросамокати стрімко стають частиною міського життя — і разом із ними різко зростає кількість травм у дітей та підлітків. Причому дедалі частіше це не «садна після падіння», а тяжкі черепно‑мозкові травми і навіть смерті.

Педіатр відділення невідкладної допомоги лікарні SickKids у Торонто та голова комітету з профілактики травм Канадського педіатричного товариства (CPS) доктор Деніел Розенфілд каже, що бачить «повне експоненціальне зростання» буквально всього спектра ушкоджень — від забоїв до катастрофічних травм голови.

За його словами, ще нещодавно по-справжньому тяжкі випадки були рідкістю, а тепер усе змінилося: коли диспетчери повідомляють, що везуть дитину після аварії на електросамокаті, команда заздалегідь налаштовується на серйозний сценарій. У SickKids кількість звернень через такі травми зросла з 26 у 2023 році до 46 у 2024 році та 107 у 2025 році. «І цього року, найімовірніше, буде ще більше», — додає Розенфілд.

Схожа динаміка — і в Монреалі. Керівник екстреної травматологічної команди Монреальської дитячої лікарні докторка Лорі Плотнік каже, що з 2023 року кількість травм, пов’язаних з електросамокатами, у них збільшилася у 10 разів.

Ідеться не обов’язково про зіткнення з машинами: діти нерідко потрапляють до лікарні після «звичайного» падіння, але з тяжкими травмами обличчя — переломами щелепи та кісток навколо очей. «Ми говоримо про тяжкі травми мозку», — підкреслює Плотнік.

Як повідомляє CBC News, опитування CPS серед канадських педіатричних спеціалістів, проведене з кінця 2025 року до початку 2026 року і опубліковане в четвер, за попередні 12 місяців зафіксувало 10 смертей, 12 випадків госпіталізації до реанімації та 26 госпіталізацій тривалістю понад дві доби після аварій на електросамокатах. Приблизно в половині епізодів були травми голови. Розенфілд зазначає: «у переважній більшості, якщо не в усіх випадках, діти без шоломів». Найважчі травми найчастіше отримують хлопчики 10-15 років.

Автори опитування підкреслюють: це радше зріз практичного досвіду лікарів, а не суворий кількісний аналіз. Однак схожі висновки звучать і в наукових публікаціях. Так, дослідження в Emergency Medicine Journal на основі багаторічних адміністративних даних трьох лікарень Великої Британії показує: у Ліверпулі, Манчестері та Шеффілді кількість звернень через електросамокати зросла з менш ніж 10 у 2019 році до майже 150 у 2024 році. Серед найтяжчих травм — ушкодження голови, а шолом, за даними дослідження, носили менше двох відсотків постраждалих.

Історія 12‑річного Шона Данклі з Лондона (Онтаріо) добре ілюструє, як швидко «звичайна поїздка» може закінчитися реанімацією. Трохи більше року тому він поїхав на електросамокаті знайомих сім’ї — без шолома, як і раніше. Його мати Крістал Данклі згадує: у якийсь момент Шон наїхав на єнота, який перебігав дорогу. «Він вважає, що їхав 69 кілометрів за годину, коли це сталося», — розповідає вона. Дитину доставили до Дитячої лікарні Лондона, інтубували й помістили до відділення педіатричної інтенсивної терапії з переломом черепа. Він провів у комі більше тижня.

«Лікарі сказали, що через крововилив у мозок був ризик, що він не виживе, а якщо виживе — може залишитися з важкою інвалідністю», — каже Кристал. У результаті Шон повністю відновився, але шлях був довгим: 34 дні в дитячій лікарні, потім — реабілітація в Торонто. Тепер, за словами матері, він сам зупиняє людей на вулиці й переконує їх: на електросамокаті шолом обов’язковий.

Розенфілд підкреслює: багато батьків просто не уявляють масштаб можливих наслідків. «І, заради справедливості, ці пристрої часто рекламують як іграшки, — каже він. — Але пристрій, який розганяється з нуля до 40 кілометрів на годину за лічені секунди, — це що завгодно, але не іграшка».

У CPS нагадують і про те, що дітям і підліткам складніше орієнтуватися в правилах дорожнього руху, вони частіше ризикують і загалом більш уразливі через вікові особливості. Ситуацію, на думку лікарів, погіршує ще й розрізнене регулювання: вимоги відрізняються від провінції до провінції, а набір норм виглядає як «клаптикова ковдра».

Плотник каже, що багато батьків банально не знають місцевих правил. «Батьки дивуються, коли в них діти молодші за 14 років отримують тяжкі травми… і дізнаються, що взагалі-то в Квебеку законний вік — 14», — пояснює вона. Мінімальний вік для їзди на електросамокатах справді різниться залежно від провінції; деякі міста і взагалі запроваджували заборони, хоча на практиці їх часто ігнорують. Кілька провінцій, зокрема Британська Колумбія, Онтаріо та Квебек, обмежують швидкість електросамокатів до 24–25 км/год.

«Можу точно сказати: люди їздять швидше», — зазначає Розенфілд. Плотник наполягає: потрібні зрозумілі кампанії з інформування, робота з батьками, більш жорсткі попередження від виробників і реальний контроль за дотриманням правил.
При цьому Розенфілд не закликає забороняти електросамокати. Він визнає їхню користь — як зручне доповнення до громадського транспорту та спосіб зменшити навантаження від автомобілів. «У міському середовищі в них є своя роль, — каже він, — але потрібно зрозуміти, як це має виглядати і як зробити ці пристрої безпечними».