Колишній голова штабу оборони Канади розкрив внутрішні суперечки щодо допомоги Україні

Фото створено штучним інтелектом для ілюстрації
Колишній начальник штабу оборони Канади, генерал у відставці Вейн Ейр зізнається: за роки на вершині військової ієрархії він «кілька разів» серйозно замислювався піти. У мемуарах Into the Breach: A Soldier's Journey він детально описує, як накопичувалися конфлікти з урядом Джастіна Трюдо — від скандалів щодо сексуальних домагань в армії до постійних суперечок про фінансування та допомогу Україні.
Пролог книги Ейр назвав The Accidental CDS — самоіронія, за якою відчувається втома: він підкреслює, що зовсім не планував опинитися в ролі головнокомандувача саме тоді, коли канадську армію один за одним накривали кризи.
На найвищу військову посаду країни Ейр прийшов із посади командувача сухопутними військами — після того як адмірал Арт Макдональд у лютому 2021 року тимчасово відсторонився через звинувачення в неналежній поведінці. До суду справа не дійшла, але до роботи Макдональд не повернувся. А Ейру довелося керувати відомством у період, який він називає «таким, що розчавлює душу»: у публічний простір виходили все нові звинувачення вже на адресу інших старших офіцерів.
Сам Ейр пише, що в перші місяці регулярно сумнівався, чи потягне цю роботу. Найболючіший епізод, за його словами, стався в червні 2021 року — момент, коли його, як він формулює в книжці, «кинули під автобус».
Приводом стала історія з командувачем флотом віце-адміралом Крейгом Бейнсом. Той зіграв у гольф із колишнім начальником штабу оборони Джонатаном Венсом — а Венс на той час уже перебував під розслідуванням військової поліції за звинуваченнями в неналежній поведінці. Ейр вирішив не усувати Бейнса, але прем’єр-міністр Джастін Трюдо та віцепрем’єрка Христя Фріланд публічно поставили це рішення під сумнів.
Ейр стверджує, що критика Фріланд фактично заганяла прем’єра в ситуацію вибору: підтримати свого заступника або головного військового радника країни. В інтерв’ю він пояснює це прямолінійно: якщо між військовим керівництвом і обраною владою немає довіри, «комусь потрібно піти — і це не буде обраний лідер».
Кульмінацією стала телефонна розмова Ейра з Трюдо. Генерал пише, що був уже готовий подати у відставку, але прем’єр зупинив його, сказавши, що продовжує йому довіряти. Пізніше Трюдо зробив публічну заяву на підтримку глави штабу оборони; Ейр підкреслює, що під час дзвінка ще не бачив цих слів. Конфлікт вдалося погасити, але напруга, судячи зі спогадів, нікуди не поділася.
Попри цю історію, Ейр залишався на посаді ще три роки. Він каже, що думка про відхід поверталася «кілька разів» — у міру того як загострювалися суперечки про військовий бюджет і про зниження боєготовності.
Новости интереснее, когда есть с кем их обсудитьПознакомьтесь с русскоязычными людьми из Ванкувера и других городов Канады. Возможно, тот самый человек уже совсем рядом.Посмотреть, кто сейчас на сайте →
Зрештою, пояснює він, вирішив не грюкати дверима, щоб не влаштовувати нового струсу в і без того травмованій системі. На його думку, відставка очільника армії майже неминуче перетворюється на політичний крок: вона дає швидкий інформаційний ефект, але може додатково зіпсувати стосунки між цивільною владою та військовими й запустити серйозні внутрішні потрясіння.
На його термін припали і пандемія COVID‑19, і початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року. Ейр пише, що ще 11 лютого Канада отримала від Вашингтона попередження: президент Росії Володимир Путін уже ухвалив рішення йти на вторгнення.
У ті тижні уряд Трюдо критикували за небажання санкціонувати постачання летальної зброї східноєвропейській країні, що опинилася у важкому становищі. Ейр визнає: рішення давалися важко, а сам процес він описує як зіткнення «ідеології з реальністю». З одного боку — установка «Канада не постачає зброю в зону конфлікту», з іншого — розуміння, що Україна — союзник, а зброя може бути реальним способом допомогти.
Як повідомляє CBC News, у мемуарах генерал наводить й інші приклади затримок — від рішень щодо місії з підготовки українських військових до передачі гаубиць M‑777 — і пише про роздратування через «нездатність ухвалювати рішення зі швидкістю війни». Водночас він зазначає, що за низкою напрямів згодом Канада змогла діяти швидше за деяких союзників, зокрема щодо постачання танків Leopard.
Окремо Ейр згадує візит президента України Володимира Зеленського до Канади у вересні 2023 року та виступи в Торонто. За його словами, і прем’єр, і Христя Фріланд тоді виголосили «войовничі, емоційні» промови про підтримку України. Однак для частини вищого командування це виглядало контрастом на тлі фінансової реальності: генерал стверджує, що збройні сили щойно пережили скорочення бюджету на мільярди, а нова оборонна політика затверджувалася «мляво» і повільно.
Ще один показовий епізод — червень 2022 року, коли напередодні оголошення про нове зобов’язання щодо фінансування NORAD, за словами Ейра, ніхто не міг чітко пояснити, звідки візьмуться 38 мільярдів доларів і як їх розподілять. Він описує підхід «дим і дзеркала»: гроші, закладені під інші закупівлі, вилучали й перекидали на нову мету, а суттєву частину інвестицій відсували у віддалену перспективу. Ейр згадує, що дратував уряд, коли прямо сказав журналісту: джерело фінансування «не було йому зрозумілим».
У книзі детально розбирається і криза «конвою» в Оттаві на початку 2022 року. Ейр підкреслює, що був категорично проти залучення армії і намагався відокремлювати «обговорення сценаріїв» від повноцінного військового планування. Планування, пояснює він, означає призначення конкретних підрозділів під завдання і запуск попереджень по ланцюжку командування, а в ситуації з протестами йшлося радше про те, які питання потрібно прояснити і які заходи можуть знадобитися. За його словами, через політичну чутливість обговорення велися вузьким колом; основна практична тема стосувалася можливого використання військових евакуаторів для вивезення техніки протестувальників.
У фіналі Ейр пише, що в останні місяці на посаді попереджав: загроз у світі стає більше, і Канаді доведеться готуватися до потрясінь. Він зазначає, що уряд прем’єр-міністра Марка Карні переглянув низку підходів епохи Трюдо й почав суттєво інвестувати в оборону, довівши витрати до стандарту НАТО — 2% ВВП. На запитання, чи готова країна до викликів найближчих років, генерал відповідає обережно: поки ні, але «ми на правильному шляху й рухаємося до цього».



