Найжорсткіші відповіді Канади Трампу можуть вдарити по ній самій

Канадці дедалі частіше запитують: чому Оттава не відповідає на американські тарифи максимально жорстко — не запроваджує мита на енергоносії, не забороняє окремі товари і навіть не перекриває Веллендський канал. На перший погляд такі кроки здаються простими й ефектними. Однак у експертів і влади набір аргументів інший: найгучніші заходи можуть вдарити по самій Канаді — і одразу, і на роки вперед.

У листах до CBC News регулярно повторюється один і той самий формат: «Чому Канада не робить X?» Де X — чергова ідея «натиснути на Вашингтон там, де болить найбільше».

Одна з найпопулярніших «кнопок тиску» — експортні мита на нафту, газ, електроенергію та іншу сировину. Колишній головний економіст TD Bank Дон Драммонд уже називав експортні податки можливим варіантом. Цього тижня тему підхопив і екс-прем’єр Жан Кретьєн: за його словами, Канаді, можливо, доведеться запровадити експортний податок на нафту, газ, електрику та калійні добрива.

Спокуса зрозуміла: залежність США від канадських поставок справді величезна. Канадські товари забезпечують 63% імпортованої до США нафти, 81% імпортованої електроенергії, 99% імпортованого природного газу та 80% імпортованого поташу.

Однак попереджає Вольфганг Альшнер — завідувач кафедри бізнесу та торговельного права імені Хаймана Соловея в Університеті Оттави, — така ставка може обернутися тяжкими довгостроковими наслідками. Канада ризикує втратити доходи й зіпсувати відносини з найбільшим покупцем. А США, за його словами, можуть відповісти так само, як Канада реагує на тарифи адміністрації Дональда Трампа: прискорити диверсифікацію й почати шукати постачальників, на яких можна спиратися без огляду на Оттаву.

Економіст Університету Калгарі Тревор Томб і Крістофер Реґан, засновник і директор Школи публічної політики Макса Белла при Університеті Макґілла, окремо підкреслювали: удар по енергетиці може зіграти на руку Білому дому — і, замість тиску на Вашингтон, згуртувати американців проти Канади.

Прем’єр-міністр Марк Карні ще в липні казав, що не бачить «сенсу» перетворювати енергетичний експорт на розмінну монету. Його аргумент — репутація надійного постачальника: «Канадці надійні. Канадцям можна довіряти».

Друга ідея з читацьких листів — заборонити продаж окремих американських товарів у Канаді. На рівні провінцій такий підхід уже пробували щодо алкоголю: обмеження запровадили всі провінції, крім Альберти та Саскачевану. При цьому Саскачеван цього тижня додав у відповідь збір на алкоголь зі США.

Новости интереснее, когда есть с кем их обсудитьПознакомьтесь с русскоязычными людьми из Ванкувера и других городов Канады. Возможно, тот самый человек уже совсем рядом.Посмотреть, кто сейчас на сайте →

Федеральний уряд, однак, до тотальних заборон не тягнеться. Міністр фінансів Франсуа-Філіпп Шампань, навпаки, підкреслює: канадська відповідь має бути співмірною, стратегічною і точковою.

Є й ще один ризик - дзеркальні заходи. США вже окреслили такий підхід в алкогольному спорі: з 29 вересня більша частина імпорту канадського алкоголю буде заборонена у Сполучених Штатах.
Тревор Томб звертає увагу і на «технічний» бік контртарифів: цілі потрібно обирати так, щоб канадські споживачі та бізнес могли відносно легко знайти заміну, а от американцям зробити це було б складно. Якщо ж бити по вузькоспеціалізованих позиціях — наприклад, по конкретних типах електронних плат або елементах обладнання, — то першими постраждають канадські імпортери: їхні витрати зростуть, а бізнесу доведеться перебудовувати ланцюжки постачання.

Окремим рядком іде пропозиція, яка в соцмережах звучить майже як мем: перекрити для американських суден Веллендський канал. Він розташований у західній частині морського шляху Святого Лаврентія, що з’єднує річку Святого Лаврентія з Великими озерами. Канал з’єднує озеро Онтаріо з озером Ері: судна проходять через вісім шлюзів в Онтаріо, які наповнюються й осушуються, щоб переводити кораблі між різними рівнями води.

Однак морський шлях — це не «канадський вимикач», який можна просто смикнути. Він перебуває під спільним управлінням США та Канади. На американському боці за нього відповідає Great Lakes St. Lawrence Seaway Development Corporation — федеральне агентство у складі Міністерства транспорту США. У Канаді федеральний уряд володіє канадською частиною морського шляху, але керує нею некомерційна St. Lawrence Seaway Management Corporation. При цьому у США під контролем є й критично важливі шлюзи: наприклад, об’єкти у штаті Нью-Йорк між озером Онтаріо та Монреалем, а також шлюзи в Мічигані, що з’єднують озера Верхнє і Гурон.

За словами Джона Боскаріола, співголови практики міжнародної торгівлі та інвестиційного права в McCarthy Tétrault у Торонто, закриття каналу стало б «пострілом собі в ногу»: удар по канадському бізнесу був би не меншим, ніж по американському. Колишня головна юрисконсультка офісу Торгового представника США при президенті Біллі Клінтоні Дженніфер Гіллман в ефірі також заявила, що такий крок був би «абсолютним порушенням міжнародного права» і поганою ідеєю, оскільки блокував би перевезення товарів по обидва боки кордону. Як зазначає CBC News, вона додала, що не хотіла б бачити, щоб хтось узагалі пішов цим шляхом.

CBC News підкреслюють: запитання про тарифи та «найжорсткіші» заходи у відповідь продовжують надходити. Однак в оцінках чиновників і експертів звучить спільний висновок: у торговельній війні ефектні рішення майже завжди виглядають краще на плакаті, ніж у реальній економіці — особливо якщо думати не про найближчу новину, а про те, що буде з Канадою в довгостроковій перспективі.