Тисячі мігрантів потрапили в правовий глухий кут у Канаді

Новий федеральний закон Канади про притулок, ухвалений із зворотною силою, залишив тисячі мігрантів у правовій невизначеності. Йдеться про людей, які потрапляли до країни зі США не через офіційні пункти пропуску — через поля, лісові стежки та ґрунтові дороги.

Серед них — 26-річна громадянка Гаїті. У січні вона йшла до Квебеку разом із маленькою донькою: морозна ніч, ліс, ризик бути поміченою або просто не дійти. Вона говорила, що виїжджала з країни, де, за її словами, почувалася зайвою, і сподівалася, що в Канаді все буде інакше. Але після приїзду її плани подати клопотання про надання притулку різко ускладнилися — правила змінили вже після того, як вона опинилася на канадському боці.

«Я не хочу панікувати, але новий закон змушує мене думати, що, можливо, так завжди буває з мігрантами: ти небажана, куди б не поїхала, навіть у Канаді. Це відбувається поступово. У США я почувалася зовсім небажаною», — сказала вона.

Жінка попросила не називати її ім’я: боїться, що публічність позначиться на майбутньому доньки в Канаді. Вона — одна з тисяч людей, які перетнули кордон нерегулярно і тепер за новими правилами вважаються такими, що не мають права на повноцінний розгляд справи про притулок.

Йдеться про законопроєкт Bill C-12, ухвалений 26 березня — через два місяці після того, як вона дісталася до Квебеку. Закон діє заднім числом і поширюється на тих, хто перетнув кордон поза офіційними пунктами після 24 червня 2020 року. Багато хто йшов на серйозний ризик; дехто, намагаючись потрапити до Канади таким способом, загинув.

«Це було небезпечно, — сказала вона журналістам. — Я розуміла, що це ризик. Я наражала на небезпеку не лише своє життя, а й життя доньки».

Після набрання законом чинності Міністерство імміграції, біженців та громадянства Канади розіслало заявникам, за оцінкою відомства, близько 30 тисяч листів. У них людей попереджають: їх можуть не допустити до слухання у справі про статус біженця і видати припис залишити країну.

Частина мігрантів зможе залишитися тимчасово — якщо їх не можна повернути додому без загрози серйозних ризиків. Але навіть у цьому разі зрозумілого шляху до постійного статусу в них може не бути.

«Ці листи вводять людей у паніку, — каже Гаурі Срінівасан, співвиконавча директорка Канадської ради у справах біженців. — Людей одразу після приїзду заганяють у невизначеність, залишаючи їм дуже мало зрозумілих варіантів».

Ситуація зав’язана на Угоду про безпечну третю країну між Канадою та США: вона вимагає просити притулку в першій безпечній країні, куди людина потрапила. Тому тим, хто приїжджає зі США, зазвичай не можна просто так перейти кордон і подати заяву в Канаді. Раніше існували винятки — наприклад, для неповнолітніх без супроводу, а також для тих, хто після нерегулярного перетину залишався непоміченим щонайменше 14 днів. Новий закон прибрав і цю лазівку.

Гаїтянка, яка приїхала до Квебеку в січні, листа поки не отримувала, але зізнається, що живе в постійній тривозі: що буде далі.

У міністерстві ж наполягають, що зміни потрібні, щоб система працювала швидше й точніше. Як зазначає The Canadian Press, представниця міністерства Ізабель Дюбуа написала, що оновлені правила мають забезпечити «справедливе, персоналізоване та індивідуальне» ухвалення рішень під час оцінювання права на розгляд справи. За її словами, заходи також покликані «знизити навантаження на систему надання притулку» та «запобігти зловживанням притулком як коротким шляхом до імміграції», водночас залишаючись у межах зобов’язань Канади за Конвенцією про статус біженців 1951 року та Канадською хартією прав і свобод.

Наслідки Bill C-12 на собі відчуває і Френц Андре — колишній підприємець, який у Монреалі створив групу підтримки мігрантів. Він допомагав гаїтянці подати заяву в січні — і робив це для багатьох інших. Тепер, каже Андре, дзвінки надходять щодня, але дедалі частіше він змушений скеровувати людей до юристів.

Причина в тому, що тим, кого визнають «такими, що не мають права» на слухання в Раді з імміграції та справ біженців, можуть видати припис про висилку — і оскаржити його вже значно складніше.

Імміграційна адвокатка з Монреаля Джулія Грін пояснює: у таких випадках залишається процедура оцінки ризиків перед депортацією. Але вона вимагає діяти швидко й збирати значний пакет доказів.
«Це потребує юридичної експертизи: за 30 днів потрібно підготувати письмову справу так, щоб вона була логічною та підкріпленою достатніми доказами», — сказала Грін.

Срінівасан додає: у цій процедурі менше можливостей для апеляції і немає очних слухань. Це принципово відрізняється від звичайного розгляду в Раді з імміграції та справ біженців — незалежному органі, який заслуховує сторони і оцінює докази безпосередньо.

Грін підкреслює, що шанси на успіх під час очних слухань помітно вищі: за її оцінкою, близько 80% справ у Раді завершуються позитивно, тоді як під час оцінки ризиків перед депортацією показник приблизно вдвічі нижчий.

Але й цей шлях для гаїтянки фактично закритий: Канада запровадила мораторій на висилку людей на Гаїті через насильство й нестабільність. У результаті, каже Грін, жінка «зависає» між статусами: без постійного становища в Канаді, без можливості виїхати і без права спонсорувати переїзд родичів.
Поки Андре допоміг їй подати заявку на тимчасовий дозвіл на роботу — вона чекає на відповідь. Де саме вона живе, жінка не каже, але зізнається: залишатися там нескінченно вона не зможе.

«Невизначеність — найважче для мене. Я поки що не можу облаштуватися», — сказала вона.
За словами Грін, один із небагатьох варіантів, який може дати більш довгострокову перспективу, — подання заяви на гуманітарних і співчутливих підставах. Але такий процес може розтягнутися на роки.

Жінка додає: якби повернення було безпечним, вона б поїхала додому. «Я щодня молюся, щоб ситуація поліпшилася. Моя сім’я там», — сказала вона.