У провінціях Канади зріс попит на працю іммігрантів

У Канаді зафіксовано зростання інтересу до іммігрантів: провінції приділяють їм більше уваги та активно пропонують роботу.

У невеликих містах і сільських районах Канади — сплеск інтересу до імміграційних програм, які мають закрити хронічний дефіцит працівників. Лише за січень і лютий цього року статус постійного жителя отримали 800 осіб, а кількість заявок на обмежену кількість місць продовжує зростати.

Йдеться про Rural Community Immigration Pilot (RCIP) — програму, запущену у 2025 році. Вона надає 14 невеликим громадам по всій країні право рекомендувати кандидатів із потрібними навичками та підтвердженою пропозицією роботи в пріоритетних для регіону сферах, щоб ті могли отримати постійне проживання.

Кожна громада самостійно формує список — до 25 пріоритетних професій: від медицини й виробництва до робітничих спеціальностей і транспорту. Менеджер RCIP по регіону North Okanagan Shuswap у Британській Колумбії Ворд Мерсер розповідає: торік територія рекомендувала 340 осіб, і станом на 28 лютого 90 із них уже отримали PR-статус.

Але охочих, підкреслює Мерсер, «у рази більше», ніж доступних місць. Тому регіонам доводиться вирішувати, де кадрова діра болить найсильніше. У North Okanagan Shuswap зараз особливо потрібні вихователі для дошкільнят, автомеханіки, фахівці будівельних професій і соціальні працівники.

На вибір впливає і локальна ситуація на ринку праці. В одних сферах уже працюють тимчасові іноземні працівники, і для регіону важливо допомогти їм закріпитися, перевівши в постійні жителі. В інших вакансії просто нікому закривати: місцевих працівників не вистачає. За переписом 2021 року в North Okanagan Shuswap проживало близько 136 тисяч осіб, і, за словами Мерсера, регіон багато в чому нагадує «пенсійне співтовариство»: значна частина жителів уже не бере участі в ринку праці.

Схожа історія — у окрузі Пікто в Новій Шотландії (близько 44 тисяч жителів у 2021 році). Директорка з імміграції та інтеграції Pictou County Partnership Беккі Коуен каже, що район — регіональний центр виробництва, але підприємствам усе складніше знаходити людей через старіння населення.

Навіть якщо не враховувати відтік жителів, імміграція все одно потрібна, щоб утримувати й стабілізувати робочу силу, підкреслює Коуен. При цьому RCIP дедалі частіше працює не як «магніт» для нових людей з-за кордону, а як інструмент утримання тих, хто вже в Канаді: багато хто з 70 рекомендованих Пікту-каунті кандидатів і так жили й працювали там як тимчасові іноземні працівники.

У Манітобі місто Брендон використовує пілот приблизно так само. Фахівець з імміграції та розвитку робочої сили в Economic Development Brandon Самуель Соломон повідомив, що майже всі 59 рекомендованих кандидатів (разом із сім’ями) уже перебували в країні за робочими візами. За його словами, деякі вакансії не вдавалося закрити дуже довго — серед пріоритетів Брендона є й медицина, включно з лікарями.

Соломон зазначає, що завдяки програмі вже вдалося залучити лікарів: один лікар у Брендоні в середньому обслуговує понад дві тисячі людей, і ефект від нових фахівців помітний доволі швидко. При цьому він підкреслює: роботодавцям, як і раніше, рекомендують спочатку шукати місцевих кандидатів, зокрема серед молоді, і звертатися до міських агентств зайнятості — і лише потім думати про найм за кордоном.

Найвищий показник схвалених постійних жителів за RCIP зараз у Су-Сент-Марі в Онтаріо: PR-статус отримали 200 осіб. Загалом місто рекомендувало понад 400 кандидатів. Директор із розвитку громади Тревіс Андерсон пояснює: за населення близько 77 тисяч Су-Сент-Марі вже давно складно переманювати фахівців із південної частини Онтаріо, тому місто розширює «географію пошуку».

За словами Андерсона, програму вдалося використати для залучення фахівців у сфері охорони здоров’я, транспорту та готельно-ресторанній сфері. Але RCIP — не про низькокваліфіковані роботи: Су-Сент-Марі, наприклад, не включає до списку допустимих вакансій роботу у фастфуді.
Дискусію підігріває і загальний фон на ринку праці. У травні безробіття серед молоді досягло 13,4% — це більш ніж удвічі вище за середній показник по країні. Тому звучать заклики активніше наймати місцевих випускників. Андерсон зазначає: у північному Онтаріо традиційно багато хто виїжджав у великі міста після навчання, але зараз з’являються ознаки розвороту — дедалі більше молодих людей залишаються в Су-Сент-Марі, обираючи місцеві коледжі та університети.

RCIP — одна з шести пілотних економічних імміграційних програм. Серед інших — пілот із залучення франкомовних іммігрантів за межами Квебеку, програма для утримання франкомовних іноземних студентів після випуску, а також окремі пілоти для доглядальників і працівників сільського господарства.

Як повідомляє CityNews Ottawa, у 2026 році на всі шість економічних пілотів виділили близько 8 тисяч 200 місць для отримання постійного проживання. У Міністерстві імміграції, біженців і громадянства Канади при цьому уточнили, що не публікують окремі цільові показники по кожному пілоту.

Якщо в деяких громадах — наприклад, у Брендоні — попит більш-менш співставний із доступними квотами, то у великих центрах у провінціях на кшталт Британської Колумбії та Онтаріо заявок помітно більше, ніж місць. Мерсер каже, що його громада може рекомендувати лише 330–350 людей на рік, тоді як за поточними темпами за п’ять років потенційно може набратися понад 7,5 тисяч заявок.

Зростання інтересу він пов’язує і із загальним скороченням імміграції: багато хто, хто намагається пробитися до постійного статусу, почали шукати альтернативний шлях через RCIP. Але висока конкуренція, додає Мерсер, несе і ризики: для людей з невизначеними перспективами «закріпитися» в Канаді програма виглядає ледь не останнім шансом, через що з’являється ґрунт для зловживань.

За словами Мерсера, ситуація наочно показує, як рішення федерального рівня можуть відлунювати «аж до регіонального масштабу та регіонального пілота» — особливо там, де дефіцит працівників давно став хронічним.