Як порушення прав людини підривають здоров’я канадців

Впливова правозахисна організація Amnesty International зафіксувала в Канаді серйозні порушення прав людини, які безпосередньо впливають на здоров’я населення.

Amnesty International опублікувала нову доповідь про житлову кризу в громадах корінних народів Канади. У центрі уваги — аттікамекська громада Манаван на північ від Монреаля, де, за даними правозахисників, переповнене й небезпечне житло вже безпосередньо б’є по здоров’ю, безпеці та базових правах людей.

Манаван розташований приблизно за 250 кілометрів від Монреаля. Місцеві керівники кажуть, що запитів на термінову допомогу стає дедалі більше: у будинках тісніше, інфраструктура старіє, а умови — погіршуються.

«Щотижня обрані представники та лідери громади отримують дзвінки, повідомлення та термінові прохання від сімей, які шукають житло, і часто їх штовхають на це критичні ситуації, коли під загрозою опиняється безпека жінок і дітей», — сказала голова Ради аттікамеків Манавана Сіпі Фламанд, представляючи доповідь у Монреалі.

Дослідження, на якому ґрунтується звіт, тривало два роки й було присвячене житловим умовам у віддаленій громаді регіону Ланодьєр. Автори фіксують важку перенаселеність, зношені комунікації та затяжні затримки з будівництвом нових будинків. За словами місцевих лідерів, система вже працює на межі — і давно за нею.

«Наш житловий фонд уже серйозно переповнений, — підкреслила Фламанд. — Потреби нагальні, тривожні й значно перевищують нинішні ресурси. Ми з глибоким почуттям безсилля отримуємо ці звернення, розуміючи, що затримки, пов’язані з програмами фінансування, гальмують відповіді, які необхідні негайно».

Як зазначає CityNews Ottawa, Amnesty International наполягає: йдеться не просто про нестачу квадратних метрів. Дефіцит житла запускає ланцюжок порушень основних прав. «У громадах корінних народів порушується не лише право на житло, а й права на освіту, здоров’я, приватне життя, безпеку та життя», — сказала генеральна директорка франкомовного відділення Amnesty International у Канаді Франс-Ізабель Ланглуа.

За її словами, багато сімей змушені жити в небезпечних і переповнених будинках, де трапляється пліснява та інші проблеми, що посилюють хвороби й стрес. «Триває цикл насильства щодо жінок, дівчат, дітей і старійшин. Крім того, нестача житла нерідко призводить до бездомності», — додала Ланглуа.

Хоча доповідь присвячена Манавану, Amnesty International підкреслює: схожа картина — у багатьох із понад 600 громад корінних народів у Канаді. «Ми живемо в тих самих реаліях, — сказала Вівіанн Чилтон, голова Вемотаці, аттікамекської громади в районі Морісі в Квебеку. — В одному будинку можуть жити три або чотири сім’ї… Ранок стає дуже важким… якщо в будинку всього один туалет».
За словами Чілтон, перенаселеність і відсутність приватності підштовхують частину жителів виїжджати до великих міст.

Асамблея перших націй Квебек-Лабрадор наводить оцінки, згідно з якими для покриття житлових потреб у громадах корінних народів по всій країні потрібно 139 мільярдів доларів, зокрема близько восьми мільярдів доларів лише в Квебеку. Голова організації Франсіс Верро-Пол каже, що провінції потрібно понад 10 тисяч нових житлових одиниць, а також капітальний ремонт тисяч наявних будинків.

При цьому він відкрито висловлює роздратування як федеральною, так і провінційною владою: в останньому федеральному економічному оновленні, представленому міністром фінансів Франсуа-Філіппом Шампанем, конкретних зобов’язань щодо теми житла для корінних громад, за його словами, так і не прозвучало. «Учора було економічне оновлення, і жодних великих оголошень із цього приводу не прозвучало», — зазначив Верро-Пол.

Він також розкритикував постійні суперечки щодо повноважень між Квебеком і Оттавою — саме вони, вважає він, гальмують просування проєктів. Верро-Поль додав, що нестача житла позначається і на зростанні бездомності серед корінних жителів у містах, і на можливості людей повертатися до рідних громад.

«Думаю, є куди глибші питання, на які потрібно відповісти, але, безумовно, між цими явищами є зв’язок. Це феномен, який впливає на всіх», — підкреслив він.

Окрема проблема, за його словами, — «витік» людей, які виїжджають навчатися або працювати, але не можуть повернутися додому, бо там просто ніде жити. «Це абсолютно безглуздо, коли люди виїжджають, щоб отримати навички й інструменти, але не можуть привезти їх назад додому», — сказав Верро-Пол.

В Amnesty International вважають, що те, що відбувається, — симптом глибших системних збоїв і що потрібні термінові дії на всіх рівнях влади. «Ситуація вимагає негайних і значних заходів, щоб перші нації могли жити гідно», — заявила Ланглуа.

Фламанд називає кризу проявом структурної несправедливості, яку більше не можна ігнорувати. І підкреслює: одними будівництвами проблему не закрити. «Відповідь на цю кризу — це не лише про будівництво. Це про відновлення самих основ наших громад і підтримку їхнього самовизначення. Це також про закладення фундаменту оновлених відносин між корінними народами та канадським суспільством».