Новий економічний курс Канади залежить від однієї важливої умови

Прем’єр-міністр Канади Марк Карні робить ставку на прискорення економіки: Оттава готова позичити мільярди доларів і спрямувати їх на великі проєкти, щоб підштовхнути інвестиції — на тлі торговельної війни та стрімко мінливої геополітики. План виглядає амбітно, але його слабке місце очевидне: якщо зростання не прийде, боргове навантаження перетвориться з інструмента розвитку на джерело вразливості.

За розрахунками уряду, до 2030–31 фінансового року федеральному бюджету доведеться витрачати 85,5 млрд доларів на рік лише на обслуговування держборгу. Карні, втім, виходить із того, що до цього часу економіка встигне перебудуватися, а швидше зростання «перетравить» сьогоднішні запозичення.

Виконавчий віцепрезидент Інституту фінансових досліджень і демократії при Університеті Оттави Сахір Хан описує логіку Оттави просто: держава бере в борг під великі проєкти, сподіваючись «по-справжньому запустити економіку». Ризик, за його словами, у тому, що макротренди можуть розвернутися, і Канада залишиться з «купою боргу» без обіцяного ефекту — без інвестицій, робочих місць і помітного пожвавлення реального сектору. Хан підкреслює: робочі місця не з’являються з меморандумів і рамкових угод — вони з’являються, коли проєкти реально отримують гроші і компанії починають наймати.

При цьому курс Карні загалом зустрічає підтримку в багатьох експертів. Аргумент простий: Канада занадто довго недоінвестовувала в зростання продуктивності — і це стало помітно ще до торговельної війни. У 2022 році Банк Канади попереджав, що ситуація з продуктивністю дійшла до «рівня, коли потрібно розбивати скло».

Карні стверджує, що його стратегія якраз про продуктивність і приплив капіталу у великі проєкти, які мають приносити дохід і створювати робочі місця. За даними CBC News, центральний захід пакета — так званий «мега-відрахунок на продуктивність»: він має стимулювати компанії вкладатися в розвиток і знизити граничну ефективну податкову ставку Канади до найнижчої серед країн G7.

Новости интереснее, когда есть с кем их обсудитьПознакомьтесь с русскоязычными людьми из Ванкувера и других городов Канады. Возможно, тот самый человек уже совсем рядом.Посмотреть, кто сейчас на сайте →

Паралельно уряд запускає ще один стимул — звільнення від податку на приріст капіталу: підприємці зможуть не сплачувати цей податок із суми до 15 млн доларів приросту, якщо гроші будуть реінвестовані в канадський бізнес.

Проблема в тому, що така «розкачка» коштує дорого. Один лише «мега-вирахування на продуктивність», як очікується, обійдеться бюджету приблизно в 36 млрд доларів за п’ять років. Після представлення бюджету Карні говорив, що уряд уже робить кроки для зниження дефіциту і що «витрати під контролем», а фокус зміщується в бік інвестицій.

Критики ж вважають, що ставка надто ризикована: країна стає вразливішою у разі нового зовнішнього шоку. Консервативний критик з питань інновацій, науки та промисловості Адам Чемберс ставить питання, що буде, якщо по світовій економіці вдарить чергова велика подія в момент, коли Канада вже наростила борг, намагаючись упоратися з нинішньою кризою. За його словами, ймовірність нових потрясінь зростає, а боргові ринки вже демонструють підвищену волатильність.

Федеральний уряд відповідає, що Канада має «фіскальні можливості»: країна запозичувала менше, ніж багато інших розвинених економік, тому вартість запозичень тут нижча, ніж у багатьох юрисдикціях. Але Чемберс нагадує, що несподівані події, які змінюють економічний ландшафт і різко підвищують боргові ризики, траплялися не раз. За його оцінкою, план значною мірою спирається на припущення, що нових серйозних негативних шоків не буде — і якщо розрахунок виявиться хибним, фінансове становище країни може погіршитися доволі швидко.

Згідно з бюджетними прогнозами, до кінця періоду планування дефіцит має скоротитися, а співвідношення боргу до ВВП — залишитися в межах встановлених урядом обмежень. Однак навіть у цьому сценарії обслуговування боргу до того часу зросте до 85,5 млрд доларів на рік і стане другою за величиною окремою статтею витрат федерального бюджету — причому вже через два роки після завершення президентського терміну Дональда Трампа.