Проблеми освіти в Канаді починаються з дитячого садка

У Канаді порушили питання про якість освіти та успішність учнів.

У Канаді — і не тільки — все гучніше звучить тривога: хлопчики дедалі частіше «не вписуються» в традиційну шкільну систему й починають відставати. Фахівці кажуть, що перші сигнали помітні вже в дитячому садку, а далі це позначається не лише на оцінках, а й на майбутньому — від психічного здоров’я до шансів здобути вищу освіту.

Монреальська мама та вчителька Джессіка Сабатіні спостерігає це на прикладі свого шестирічного сина Енцо. Вона переживає не стільки за його здібності, скільки за те, наскільки сама школа «підходить» хлопчикам. За її словами, ще в дитсадку він втомлювався сильніше, ніж три його старші сестри: день часто перетворювався на низку завдань, де потрібно подовгу сидіти на місці й заповнювати робочі аркуші.

Сабатіні вважає, що якщо дитина змалку не відчуває, що може бути успішною в класі, вона швидко робить висновок: старатися безглуздо. Тоді з’являється звичка «здаватися» й уникати навчання. Ці побоювання частково перегукуються з нещодавньою доповіддю депутата Національної асамблеї Квебеку від Québec solidaire Габріеля Надо‑Дюбуа. У документі наведено дані: щорічна частка відсіву зі старшої школи серед хлопців у провінції — 27,1%, серед дівчат — 19,9%.

Розрив помітний і в результатах перевірочних робіт. У звіті зазначається, що на стандартизованому тесті з французької мови в середній школі хлопці частіше опиняються нижче медіани: поріг проходять трохи більше 60% хлопців і понад 70% дівчат. Там само йдеться, що хлопці рідше потрапляють до престижних академічних програм у старших класах. А ще в них частіше фіксують труднощі навчання: порушення й розлади виявляють у 8,1% хлопців проти 5,5% дівчат.

Економістка з Монреаля Кетрін Хаек, яка займається економікою та розвитком у ранньому дитинстві, називає це системною проблемою — Квебеком справа не обмежується. За її словами, відставання можна побачити вже у п’ятирічних дітей, а школам важливо реагувати на відмінності в потребах якомога раніше — починаючи з дитячого садка.

Але сама тема «кризи хлопчиків» залишається політично й соціально чутливою. Частина суспільства побоюється, що розмова про проблеми хлопчиків виглядатиме як спроба «просунути» їх на шкоду дівчаткам — на тлі того, що жіноча нерівність нікуди не зникла. Сабатіні, яка встигла попрацювати вчителькою в кількох провінціях, каже, що типові труднощі хлопчиків у класах бачить давно, але обговорення ніби грузне: проблему визнають, а реальні зміни не настають.

Серед причин експерти називають невідповідність шкільних правил тому, як часто поводяться хлопчики в цьому віці: потребу в русі, складність довго сидіти спокійно, потяг до більш енергійної активності. Окремо згадують і дефіцит учителів‑чоловіків: їх у школах помітно менше, і це може впливати на залученість частини учнів.

Ще одна точка напруження — діагнози СДУГ. В оновленому звіті Health Canada про хронічні стани дитячого віку зазначається, що хлопчикам синдром дефіциту уваги та гіперактивності ставлять майже вдвічі частіше: 10,8% проти 5,9% у дівчаток. Сабатіні побоюється, що дитину, якій важко «вписатися» в очікування — наприклад, через неможливість сидіти нерухомо, — можуть швидше почати сприймати як проблемну, і цей ярлик тягнутиметься роками.

Далі наслідки стають уже суспільними. Зменшується частка чоловіків, які продовжують навчання після школи. За даними Statistics Canada за 2023–24 роки, у середньому в канадських коледжах і університетах 44,5% студентів — чоловіки і 55,5% — жінки; при цьому показники завершення навчання у тих, хто вступив, є порівнянними. Хаєк підкреслює масштаб розриву: якби хлопці отримували університетський диплом так само часто, як дівчата, у Канаді щороку з’являлося б понад 65 тисяч додаткових випускників‑чоловіків з університетською освітою.

При цьому критики нагадують: розмову про «кризу хлопчиків» часто ведуть лише там, де дівчата вже попереду, і рідше — там, де зберігається «чоловіче домінування». Авторка зі США Сорая Чемалі, яка написала книжку All We Want Is Everything: How We Dismantle Male Supremacy, звертає увагу на перекоси в кар’єрі та доходах. За даними Statistics Canada за 2021 рік, жінки обіймають 42,7% посад середнього менеджменту та 30,8% посад вищого керівництва. А у 2025 році статистичне відомство повідомляло, що жінки, як і раніше, отримували 88 центів за кожен долар доходу чоловіків.

Хаек наполягає: підтримка хлопців не повинна перетворюватися на «відкат» для дівчат. Логіка, за її словами, проста: допомога тим, хто зараз буксує, зрештою вигідна всім — ці діти виростають чоловіками, батьками, колегами й друзями. І це можна робити без шкоди для дівчат і молодих жінок.

Ситуацію ускладнює і цифрове середовище. Health Canada зазначає, що частка чоловіків віком 15–24 років, які оцінюють своє психічне здоров’я як «дуже добре» або «відмінне», знизилася з 70% у 2012 році до 52% у 2022 році. Хаєк вважає, що погіршення самопочуття у частини хлопців пов’язане, зокрема, зі зниженням їхніх успіхів у школі.

Як зазначає CBC News, якщо хлопчики відчувають, що не можуть бути успішними в навчанні, вони можуть почати шукати визнання в інших місцях — зокрема в токсичних онлайн-спільнотах «маносфери», де жінок принижують, а чоловіків переконують, що весь світ налаштований проти них.

Педагог із Торонто Метью Морріс каже, що хлопчики все раніше втрачають інтерес до школи: на них обрушується більше інформації та стимулів, ніж раніше. Частина рішень, на його думку, лежить прямо в класі — у тому, щоб помічати й розвивати ширший набір навичок, а не оцінювати дитину лише за здатністю сидіти тихо. Він наводить приклад: те, що на уроці виглядає як «шум» і метушня, на перерві часто обертається самоорганізацією — діти збираються в команди, домовляються про правила й вчаться розв’язувати конфлікти.

Хаєк виступає за те, щоб у молодших класах було більше руху: фізичної активності, завдань, де можна вставати, переміщатися, навчатися через дію. За її словами, якщо розрив у навчанні не скорочувати, Канаді буде важче розв’язувати й більші соціальні завдання — від освітньої нерівності до перекосів на ринку праці. Головна мета, підкреслює вона, не «знижувати» досягнення дівчаток, а впроваджувати стратегії, які допоможуть хлопчикам нормально навчатися й досягати успіху.