У Канаді лікарів закликали звернути увагу на приховану проблему підлітків

Кожна третя молода людина в Канаді хоча б раз стикалася з насильством у романтичних стосунках — йдеться не лише про фізичну агресію або сексуальний примус, а й про онлайн-переслідування, цькування та контроль. На тлі цього Канадське педіатричне товариство випустило нові рекомендації: лікарів закликають частіше й уважніше помічати такі історії у дітей та підлітків.

У документі, опублікованому в четвер, підкреслюється: насильство у стосунках у юному віці б’є по здоров’ю не лише «тут і зараз», а й може мати довготривалі наслідки. Під «молоддю та підлітками» автори розуміють школярів, починаючи з 6 класу — віку, коли у багатьох з’являються перші побачення.

Голова комітету з підліткового здоров’я Канадського педіатричного товариства доктор Меган Гаррісон каже, що лікарі дедалі частіше фіксують зростання насильства, пов’язаного з побаченнями. Воно може виглядати по-різному: від психологічного тиску та переслідування до сексуального насильства.

Частина проблеми, за словами Гаррісон, пов’язана з тим, що підлітки набагато активніше живуть у соцмережах і постійно користуються технологіями. Професорка Оттавського університету Трейсі Вайянкур (Canada Research Chair з психічного здоров’я молоді та профілактики насильства) додає ще один фактор: агресивний контент, який підлітки бачать у соцмережах і в онлайн-порнографії. За її словами, такий контент «знеособлює дівчат і жінок» і спотворює уявлення підлітків про те, якими мають бути стосунки.

Дослідники підкреслюють: жертвою насильства в романтичних або сексуальних стосунках може стати хто завгодно. Однак деякі групи стикаються з ризиком частіше. Дані, наведені в матеріалі, показують вищу поширеність серед цисгендерних дівчат, а також серед трансгендерної та гендерно-різноманітної молоді в загальнонаціональній вибірці учнів 9 і 10 класів.

Вразливість посилюють і соціальні чинники — бідність, маргіналізація та дискримінація, пояснює докторка Сесіль Руссо, керівниця підрозділу дитячої та підліткової психіатрії Університету Макгілла. Вайянкур додає: минулий негативний досвід іноді задає планку того, що людина готова «терпіти» в майбутньому. Буває складно зрозуміти, чому стосунки раптом стають жорстокими, але дані показують, що травми підвищують ризик знову опинитися в подібній ситуації.

Новости интереснее, когда есть с кем их обсудитьПознакомьтесь с русскоязычными людьми из Ванкувера и других городов Канады. Возможно, тот самый человек уже совсем рядом.Посмотреть, кто сейчас на сайте →

Підвищений ризик, за її словами, є і у підлітків, які вже живуть поруч із домашнім або сімейним насильством, також у тих, кого цькують у школі або хто опинився в ізоляції та відторгненні з боку однолітків.

Щоб помічати проблему раніше, Канадське педіатричне товариство рекомендує лікарям — від педіатрів до фахівців первинної медичної допомоги — під час планових візитів починати розмову про здорові стосунки. Важливо забезпечувати підлітку приватність, а за потреби направляти його до доступних громадських ресурсів. У керівництві підкреслюється: регулярні розмови на цю тему допомагають вибудувати довіру й дають можливість ділитися інформацією не лише з підлітками, а й з їхніми опікунами.

Однак деякі експерти сумніваються, що одного медичного скринінгу достатньо. По-перше, не всі підлітки мають регулярний доступ до сімейного лікаря. По-друге, навіть після виявлення проблеми не завжди вдається забезпечити тривалу підтримку на рівні громади. «Дослідження серед дорослих показують, що скринінг на насильство з боку партнера корисний лише тоді, коли є ресурси допомоги. Запитувати людину, чи безпечно їй, а потім нічого не робити — це проблематично», — підкреслює Вайянкур.

Руссо погоджується: у медиків справді «ключова роль» у протидії підлітковому насильству, але причини, через які сучасні підлітки стають жертвами або самі вдаються до агресії, надто складні. Як зазначає CBC News, Руссо також звертає увагу, що паралельно швидко зростають і інші кризові явища серед молоді - самопошкодження та суїцидальність, а стрімкі зміни у використанні технологій не дають дослідникам навіть «зафіксувати» реальність, перш ніж вона знову змінюється.
«Просто рішення немає», — резюмує вона.