У Канаді визначили ключовий сектор для зростання доходів

У Канаді визначили, який сегмент може суттєво збільшити надходження до економіки країни в найближчі кілька років.

Канадське виноробство може помітно зміцнити економіку країни в найближчі роки, але для цього владі доведеться розібрати барикади всередині самої Канади. Новий аналіз Deloitte, підготовлений на замовлення Wine Growers Canada, говорить прямо: міжпровінційні обмеження, податки та регуляторні відмінності сьогодні гальмують галузь сильніше, ніж погода у виноградниках.

Зараз канадські вина займають 28,8% внутрішнього ринку, а загальний внесок сектору у ВВП оцінюється в 10,1 мільярда доларів на рік. У Deloitte вважають, що якщо за 15 років частку вдасться довести до 51%, галузь зможе приносити економіці вже близько 13,7 мільярда доларів щорічно.

Масштаб у винного бізнесу і без того немалий: до 2025 року в країні — понад 31 тисяча акрів плодоносних виноградників і понад 600 виноробень. Сектор, за оцінкою звіту, підтримує близько 99,3 тисячі робочих місць у перерахунку на повну зайнятість. Ідеться не лише про виноградники та цехи: на винному ланцюжку тримаються сільське господарство, виробництво, логістика, роздрібна торгівля, туризм і готелі.

Президент і генеральний директор Wine Growers Canada Ден Пашковскі підкреслює, що зростання галузі «розноситься» по економіці далеко за межі виноробень. За його словами, країні потрібна федеральна винна стратегія, щоб об’єднати воєдино всі елементи ланцюжка, підвищити конкурентоспроможність і дати інвесторам зрозумілі правила гри.

Окрема ставка — на «купуй канадське». Виноробні є по всій країні, від долини Оканаган у Британській Колумбії до долини Аннаполіс у Новій Шотландії, але на практиці покупцеві часто простіше взяти на полиці імпортну ріоху, ніж замовити вино із сусідньої провінції. При цьому ефект для економіки, зазначає дослідження, незрівнянний: Wine Growers Canada оцінює, що кожна пляшка вина, на 100% виробленого в Канаді, приносить економіці близько 89,99 долара, тоді як пляшка імпортного — лише 15,73 долара.

Звіт наводить показник, який особливо впадає в око на прикладі Квебеку. У 2023–24 роках у провінції продали 166 мільйонів літрів вина — і лише 2 мільйони літрів із них припали на вина, зроблені повністю з винограду, вирощеного в самому Квебеку. Для авторів це маркер: потенціал зростання впізнаваності та просування місцевого вина на внутрішньому ринку залишається величезним.

Як зазначає CTV News, одна з ключових проблем — міжпровінційні бар’єри. Попри заяви про лібералізацію внутрішньої торгівлі, обіг алкоголю здебільшого регулюють провінції. У підсумку — клаптева система ліцензій, правил і вимог, з якою особливо важко працювати невеликим виробникам.

Картина по країні, за даними звіту на березень, неоднорідна. Найбільш м’який режим, за оцінкою Deloitte, у Британській Колумбії, Манітобі та Новій Шотландії: там дозволена пряма доставка вина споживачам з інших провінцій (direct-to-consumer, DTC), а також немає обмежень на обсяг ввезення для особистого споживання. В Альберті та Онтаріо умови названі помірними — через те, що DTC-модель впроваджена не повністю. Найжорсткіші обмеження, йдеться в аналізі, діють на територіях та в Ньюфаундленді і Лабрадорі: там є ліміти на особисте ввезення, а DTC-доставка відсутня.

У квітні федеральна влада повідомляла, що 10 провінцій і Юкон рухаються до того, щоб до травня 2026 року дозволити канадцям купувати алкоголь для особистого споживання безпосередньо у виробників в інших юрисдикціях. Конкретна схема залежатиме від рішень кожної провінції та території.

Ще одне вузьке місце — податки та регуляторика, які, на думку авторів звіту, ставлять канадських виробників у менш вигідне становище порівняно з іноземними. Як приклад наводиться федеральний акциз. Середня канадська виноробня з випуском близько 500 тисяч літрів на рік сплачує приблизно 372,5 тисячі канадських доларів акцизу. Порівнювана за обсягом виноробня у США, за оцінкою Deloitte, сплачує близько 19,7 тисячі доларів США (приблизно 27 тисяч канадських). Така різниця, підкреслюють автори, безпосередньо відображається на ціні, маржинальності та можливості вкладати гроші назад у виробництво.

Самі виробники попереджають: навіть якщо частину бар’єрів знімуть, невизначеність може зберегтися через різні трактування правил у різних юрисдикціях. Зокрема, галузь хвилює, чи будуть однаково сприйматися якісні позначення на кшталт Vinters Quality Alliance у різних регіонах і наскільки складною виявиться звітність та аудит під час роботи одразу в кількох провінціях — особливо для малих виноробень.

Міністр внутрішньої торгівлі Домінік Леблан, відповідаючи на запитання журналістів після оголошення про фінансування малих ремісничих гаваней у Монктоні, заявив, що федеральний уряд, за його словами, прибрав усі бар’єри, пов’язані з алкоголем, і що решта обмежень — на рівні провінцій. Леблан зазначив, що 11 із 13 провінцій і територій погодилися дозволити прямі продажі алкоголю споживачам —- коли, наприклад, виноробня в Новій Шотландії зможе продавати напряму покупцеві в Онтаріо. При цьому він підкреслив, що регіонам потрібно рухатися швидше: федеральна влада не керує алкогольними магазинами — це зона відповідальності провінцій.

Пашковскі, зі свого боку, називає одним із найсерйозніших гальм для галузі саме федеральний акциз на вино — за його словами, один із найвищих у світі. Обов’язок сплачувати цей податок за кожну відвантажувану пляшку, вважає він, б’є по грошовому потоку й зменшує можливості виробників інвестувати в розвиток.