У Канаді спливли нові подробиці політичного минулого Марка Карні

Колишній прем’єр-міністр Канади Стівен Гарпер у своїх мемуарах стверджує, що у 2012 році справді запрошував тодішнього голову Банку Канади Марка Карні до консервативного уряду, але не на посаду міністра фінансів, принаймні одразу.

У книзі «Here for Canada: Memoirs of the 22nd Prime Minister» Гарпер пише, що окреслив Карні ситуацію прямо: крісло міністра фінансів на той момент було зайняте. Водночас він дав зрозуміти, що якщо Карні все-таки вирішить перейти в політику й увійти до кабінету, то стане головним претендентом на Мінфін, коли посада звільниться.

«Очевидно, я не пропонував йому посаду міністра фінансів, оскільки тоді він був недоступний. Однак я дав зрозуміти, що, якщо він вирішить приєднатися до уряду, він буде провідним кандидатом, якщо посада стане вакантною», — йдеться в мемуарах.

Версія самого Карні звучала інакше. В інтерв’ю CBC News під час перегонів за лідерство в Ліберальній партії у 2025 році він розповідав, що Гарпер «запитав мене, чи не хочу я стати його міністром фінансів у 2012 році». Тоді Карні казав, що вважав неправильним переходити з Банку Канади безпосередньо в партійну політику.

Як зазначає CBC News, у мемуарах Гарпер також пояснює, звідки взагалі взялася ідея переманити голову центробанку. За його словами, міністр фінансів Джим Флаерті після перемоги консерваторів на виборах 2011 року дедалі більше тривожився: Карні — «вельми ефективний» керівник Банку Канади — може виношувати політичні плани. В Оттаві тоді активно ходили чутки, що він розмірковує про спробу очолити Ліберальну партію.

Гарпер пише, що сприйняв ці розмови як серйозну проблему й обговорив її з керівником свого апарату Найджелом Райтом. Той запропонував просту тактику: зробити Карні пропозицію щодо роботи. У такому разі уряд або отримував би сильного управлінця, або змушував би його публічно відмежуватися від ліберальних амбіцій — адже посада голови Банку Канади вважалася позапартійною.

За версією Гарпера, Карні взяв паузу на роздуми, але зрештою відповів, що має залишатися поза партійною політикою. Незабаром після цього він поїхав працювати до Банку Англії.

Новости интереснее, когда есть с кем их обсудитьПознакомьтесь с русскоязычными людьми из Ванкувера и других городов Канады. Возможно, тот самый человек уже совсем рядом.Посмотреть, кто сейчас на сайте →

Епізод із Карні в майже 650-сторінковій книзі займає небагато місця, але Гарпер окремо пояснює: він вирішив розставити крапки над «і», тому що ця історія «час від часу спливала в ЗМІ». Загалом же мемуари описують його політичний шлях — від об’єднання правих сил навколо сучасної Консервативної партії до десяти років при владі.

Окремо екс-прем’єр дає рідкісний опис своєї останньої виборчої кампанії та поразки консерваторів у 2015 році. Гарпер пише, що влітку 2014 року серйозно думав піти з посади лідера, щоб «оновити» партію, але зрештою вирішив залишитися й вести її на вибори. Він також стверджує, що планував залишатися прем’єр-міністром до періоду одразу після 150-річчя Конфедерації 1 липня 2017 року, а потім уже оголосити про вибір нового лідера.

У книзі Гарпер згадує і один із найгучніших моментів кампанії 2015 року — ідею «гарячої лінії щодо варварських культурних практик», яку підтримала партія. За його словами, він дізнався про неї лише під час підготовки до франкомовних дебатів у Монреалі: новина буквально «спалахнула на екрані». Публічно ініціативу тоді просували колишні міністри Келлі Літч і Кріс Александр.

Гарпер пише, що був «у люті»: з ним, за його версією, пропозицію не обговорювали, але захищати її під час кампанії все одно довелося. Він визнає, що ця політика відштовхнула поміркованих консерваторів і на роки ускладнила відносини партії з мультикультурними спільнотами.

Окрім цього, мемуари торкаються цілого набору подій — від особистих зіткнень із Володимиром Путіним на самітах G8 до парламентської кризи 2008 року, коли опозиція намагалася сформувати коаліцію та усунути консерваторів. Гарпер також описує свої переживання під час стрілянини на Парламентському пагорбі у 2014 році, коли опинився без звичної охорони.

Є в книзі й оцінки сьогоднішнього порядку денного. Гарпер пише, що, хоча, будучи прем’єром, двічі їздив на Всесвітній економічний форум у Давосі, тепер виступає проти участі в ньому. За його словами, якби він був прем’єр-міністром сьогодні, то припинив би участь уряду Канади у WEF, вважаючи, що форум із корисного майданчика перетворився на клуб, який просуває «вузькі інтереси його глобалістських, елітистських учасників».